Вчора ввечері мешканка Тернополя Людмила Майор з донькою відвідала торгівельно-розважальний центр “Подоляни”, аби відпочити й зробити кілька покупок. Та перед цим мама з донькою вирішили перекусити і зайшли в кафе. Саме там вони й зустріли чоловіка, якому, як стверджує пані Людмила, необхідна допомога небайдужих людей.

“Практично одночасно, недалеко від нашого столика ми помітили чоловіка, не високого зросту, худорлявий, ближче до пенсійного віку, охайно одягненого в сині джинси вони були розклешонні донизу і світлій кофті, він міцно притискав капелюх до грудей однією рукою, іншої як потім Соня підмітила немає, рукав був запханий в кишеню чорної шкіряної куртки, він стояв і оглядався.

Спочатку, я подумала, що він когось чекає, та деякий час приглядалась він з опущеною головою, пробував щось говорити до людей які проходили повз потім підійшов до столику молодих людей, щось запитав та відразу почав вибачатись.

Я не знаю яка сила нас обох з малою штовхнула, але ми одночасно поняли, що йому треба допомогти, Соня почала говорити, що треба спішити. Ми швидко підірвались бо той чоловік почав відходити, підійшли до нього і запитали може йому потрібна допомога. Він сказав, що ходить тут і просить хліба бо три дні нічого не їв. Я чесно навіть не задалась питанням, що в нього сталось, просто запропонувала його там в вареничній погодувати, він відмовився бо йому соромно і всі на нього зглядаються. Я дала йому гроші, але в той момент так стало шкода, що карток в мене виявилось більше чим готівки. Попросила його обов’язково купити їсти, Соня вже зі сльозами в очах стояла, він дуже дякував і ми пішли.

По дорозі питаю дитину, як вона зрозуміла, що саме він зараз потребував допомоги, вона не могла пояснити, але точно знала, що йому треба. Ми вдвох точно не помилились, так буває, що два серця в один момент вразило і це не випадково. Йду і думаю що треба було з ним поговорити, розпитати, таки погодувати, тоже психолог розгубилась зовсім…але повернулись і його не було.

Я до чого все так в подробицях написала, якщо побачите цього чоловіка, не пройдіть мимо, купіть йому поїсти, я залишила всього 100 грн, їх надовго йому не хватить. І зв’яжіться зі мною, або візьміть в нього номер телефону якщо є. Колись один священник сказав, що ми відповідаємо за тих кому допомагаємо, а йому так щиро хотіла допомогти моя дитина”, — написала тернополянка.

Фото з вільних джерел