Файне місто

Тернопільського художника нагородили орденом

Поважний ювілей відзначив на початку січня тернопільський художник Ярослав Омелян. А напередодні Різдва в обласному краєзнавчому музеї відбулися урочистості з цієї нагоди. Привітати ювіляра прийшли найрідніші – син з сім’єю та правнуком, колеги, друзі, ті, хто знає і шанує творчість художника. Від імені влади ювіляра привітав заступник міського голови Леонід Бицюра – вручив художнику знак народної пошани – орден «За розбудову України». Цього дня в актовому залі музею лунало багато теплих слів і побажань та пісень.

Народився Ярослав Омелян першого січня 1929 року у селі Мшана Городоцького району Львівської області. У 1949 році він став студентом Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва. Та на другому році навчання його арештували. Дев’ять років довелося відбути молодому художнику на засланні в Іркутській області. У 1959 році Ярослава Омеляна реабілітували. Того року разом з майбутньою дружиною Любою він приїжджає жити до Тернополя. У 1963 році Ярослав Омелян вступає на навчання до Львівського поліграфічного інституту імені Івана Федорова, який закінчує у 1969 році. Після навчання працює у художньо-виробничому комбінаті обласної організації Спілки художників України, а потім переходить на творчу роботу. Як художник Ярослав Омелян цікавий тим, що працює у різних техніках: живопис, темпера, акварель, гравюра, ліногравюра, цинкографія, пастель, олівець, монотипія, туш, гратографія. У художника багато графічних робіт, присвячених Тарасу Шевченку, Лесі Українці, Соломії Крушельницькій, Івану Франку, Катерині Рубчаковій, Лесю Курбасу, Юліушу Словацькому, Якову Гніздовському та багатьом іншим видатним особистостям. Він проілюстрував понад 60 книг місцевих авторів, десятки його робіт надруковані у журналах «Тернопіль», «Дзвін», «Образотворче мистецтво». Та найбільше художник відомий, як автор сотень екслібрисів, присвячених відомим постатям України.

– За свою творчу діяльність Ярослав Омелян створив дуже багато екслібрисів, – каже Народний художник України Богдан Ткачик. – У художньому музеї якраз діє виставка, яку він повністю подарував музею, і там є одна робота присвячена Ігорю Гереті. На мою думку і на думку багатьох художників – це шедевр. Всі художники знають, що Ярослав Омелян – патріарх екслібрису. Він дуже добре відчув характер Ігоря Герети. Попри те це був вчений, мистецтвознавець, археолог, він ще й був великою дитиною. Я десять його портретів намалював, але не добився у них того, що вдалося Ярославу Омеляну: він його показав і великою дитиною, і видатною постаттю світового масштабу. Це може зробити тільки людина, яка шанує українську історію, любить людей і таким є Ярослав Максимович. Всі ці екслібриси – це велика праця. Це маленький книжковий знак, але щоб його створити треба глобально, в історичному і мистецькому контексті мислити, щоб за тим екслібрисом відчувати ту людину, яку зображаєш. Таким великим, без перебільшення, монументалістом і філософом є наш земляк. Він створив понад 400 екслібрисів видатних постатей України.

За період своє творчості Ярослав Омелян мав двадцять персональних виставок. Його твори виставляли у Києві, Львові, Рівному, Херсоні, Слівені, Познані, Кракові, Варшаві, Вроцлаві, Москві, Пензі. Картини цього художника зберігаються не тільки в українських музеях, а й за кордоном. Ярослав Омелян має різні відзнаки та нагороди. У 1994 році отримав Премію імені Братів Лепких, у 2002 став «Людиною року» у Тернополі, у 2005 отримав Подяку Президента України, а в 2008 – звання «Заслужений художник України».

Про те якою людиною і батьком є Ярослав Омелян під час святкового дійства розповів один із його синів.

– Розкажу декілька замальовок, які характеризують Омеляна, як людину і батька, – каже син. – Згадується, йому вже майже сорок і він вчиться у Львівському поліграфічному інституті, йому важко: там математика, марксизм-ленінізм, але мама його підбадьорює: «Ти зможеш!». Зміг. Отримав майстерню, став вільним художником. Мене дуже дивувало, що графік вільний, ніхто не перевіряє, а він щодня зранку біля восьмої йде у майстерню. Видно, йому та робота подобалась. Потім пішли картини, різні техніки, екслібриси. Потім Подяка Ющенка, потім – Заслужений. Доводилось час від часу струшувати «зоряний» пил з нього, але так, щоб тільки крила не пошкодити. Я малювати не вмію, відповідно, можу бути добрим критиком: у нас завжди були дискусії з приводу рам на його картинах, з приводу того, що мені екслібрис Герети подобається більше, ніж половина всіх інших. Але художники як діти, вони люблять, щоб їх хвалили, художника дуже легко образити. Те, що тато художник я зрозумів ще й по його фотографіях. Він фотографував масу речей, на які б я не звернув увагу: старий паркан, калюжа, сухе дерево, хмара… То є бачення художника, яке він зберіг. Мені здається, що той маленький Славко, який вибіг на світанку за стодолу, щоб подивитися, як сходить сонце живе у ньому донині. Ще скажу, що у мене крутий тато. Він навчив мене плавати, ходити на лижах, кататися на ковзанах, грати у шахи, фотографувати. Ми жили разом і я вчився у нього, як бути чесним, українцем, жартувати, сміятися над собою, а коли рік тому хворіла наша мама він дав мені такий урок любові і терпіння, що я його довго не забуду. Те, що він крутий дід підтвердить внук Максим, а який Омелян, як прадід хай років через десять розкаже правнук Ростислав.

Ольга Трач, ЗЗ



Loading...







Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Пошук

МИ У FACEBOOK