Фільм про тих, хто пережив полон, і тих, хто все ще живе надією на повернення рідних. Історії матерів, що не вірять в результати експертиз і досі шукають синів. Людей, яким погрожували розстрілом і змушували топтати український прапор. Документальну стрічку студії 12 кадр, “Вірю, чекаю, молюся» дивіться на Тернопіль1 14 жовтня о 20-ій годині.

Вони ті, хто бачили смерть і відчай на власні очі, але не злякалися їх. Ті, чиї долі на до і після розділила війна.

«Вірю, чекаю, молюся» – документальна стрічка про українських військових, які боронячи наш спокій потрапили в полон, або ж зникли безвісті на сході України. Відверті спогади близьких і рідних, для яких час з тих пір втратив свою цінність.

До зйомок у фільмі, окрім головних героїв, були залучені психологи, представники Червоного Хреста, волонтери, працівники «Евакуації 200», судово-медичні експерти та фахівці з питань ДНК з лікарні Мечникова. Стрічка важка, але її творці – режисерка Катерина Стрельченко і оператор Дмитро Панков – вважають, що суспільство має знати правду.