Теребовлянка Ольга Сорожкевич з дитинства любила виготовляти щось оригінальне та неповторне. Каже, коли подруги та однокласниці ходили на курси водіння автомобіля, вона шила, в’язала, ліпила з пластиліну…

За фахом – педагог, що володіє мовою жестів…

Ольга закінчила Теребовлянську гімназію, Тернопільський педагогічний університет ім. В. Гнатюка за фахом вчитель початкових класів, а згодом отримала і другу вищу освіту у Кам’янець-Подільському університеті ім. Огієнка за фахом дефектологія та сурдопедагогіка. Оскільки пішла працювати у Теребовлянську школу для глухих дітей (нині тут діє навчально-реабілітаційний центр), то вивчила мову жестів.

Розповідає, що ця робота завжди була цікавою для неї. Але останні роки вона присвятила дітям – 9-річному Остапові та 5-річному Захарові.

З чого почалася творчість?

Ольга Сорожкевич з дитинства любила шити, в’язати, ліпити з пластиліну. Спочатку гачком в’язала сумки і прикраси. Як сама каже, різні цікаві штучки-дрючки, цяцьки, як от персні, сережки, брошки. Бралася за різні види творчості – в’язала одяг, освоїла сухе валяння з шерсті тощо. Аж поки не почала робити вироби з полімерної глини. Перша реакція чоловіка було запитальною: «Що ти по хаті з тією глиною носишся?». Але, коли він побачив готові вироби і зрозумів, що це захоплення дружини є серйозним, зробив для неї затишне робоче місце – зі зручним столом, кріслом. А головне – з добрим освітленням, адже нині пані Ольга тут проводить щодня по 6-8 годин. Вихідні у неї тільки неділя та релігійні свята.

Усі в родині – самодостатні

Пані Ольга розповіла, що одна її бабуся була вчителькою початкових класів, а друга – фельдшером. Тато – головний лікар станції переливання крові, мама теж працює лікарем. А брат, отець Тарас, пішов шляхом татового рідного брата і є священником у Зарваниці.

Чоловік – людина творча, він викладач класу ударних інструментів у місцевому коледжі та в музичній школі.

У її старшого синочка Остапа – музичні нахили від батька. Він ходить у музичну школу, грає на барабанах.

Полімерна глина та мікровишивка

Пані Ольга бере участь у різних виставках, конкурсах, фестивалях. Тепер, щоправда, через карантинні заходи спілкується з поціновувачами свого таланту здебільшого через Інтернет.

Люди розуміють, що це не китайський “ширпотреб”, відтак її вироби ручної роботи є не лише в Україні, а й у приватних колекціях в Німеччині, Англії, Франції, США, Італії, інших країнах.

– Раніше це була тільки біжутерія, – каже пані Ольга, – а тепер я часто роблю вироби на срібній основі, прикрашаючи їх полімерною глиною та мікровишивкою.

Галина ВАНДЗЕЛЯК, Свобода