«Тернопільський киянин» про нові пісні, участь у «Х-факторі» та спів у «Танцях з зірками».
Про співака Андрія Лучанка тернополяни довідалися два роки тому, коли юний красень із оксамитовим голосом узявся підкорювати вокальне шоу «Голос країни’5». Тоді наш 18-річний земляк дійшов до суперфіналу, потоваришував зі своїм творчим наставником Святославом Вакарчуком та закохав у себе чи не усю жіночу аудиторію. Але і після «Голосу…» Андрій не зник із «радарів» публіки. Одна за одною стали з’являтися нові пісні і кліпи до них, наш земляк «засвітився» на «Х-факторі» із власною щемливою піснею «Небо падає» та став «голосом» оновлених «Танців з зірками»… Про танці і співи, нові кліпи та вокальні шоу, дружбу зі Святославом Вакарчуком та «невловиму» популярність говоримо нині з Андрієм Лучанком.
— Андрію, ти у столиці вже не «новобранець», але й у Тернополі ще не чужий… То ким нині більше себе відчуваєш — тернополянином чи киянином?
— У кожної людини є своє особливе місце, яке, куди б не занесла її доля, назавжди буде в її серці. Для мене таким місцем є Тернопіль. Коли б я тут не був, завжди знаю, що я – вдома… Це назавжди моє рідне місто, я тут прожив 17 років, у Тернополі народилися мої перші пісні (скажімо, «Не відпускай» я написав, будучи ще десятикласником). Але настав час рухатися далі…
— Як тебе зустріла столиця?
— До Києва спершу приїхав як студент – навчатися на філософському факультеті Національного університету імені Тараса Шевченка. Нині, закінчивши навчання, взявся студіювати ще й культурологію… Спочатку Київ видався мені метушливим, у холодних тонах. Я ж звик до розміреного тернопільського ритму життя (Сміється – авт.), коли з дому на Новому Світі до, скажімо, Східного можеш дійти за 20 хвилин. А в Києві тільки до метро треба двадцять хвилин добиратися. Але з часом входиш у ритм і втягуєшся, вживаєшся… Так собі жив і навчався, викладав дітям англійську, а тоді зі мною стався «Голос країни»…
— У «Голосі…» ти був за півкроку від перемоги. Що відчув, коли вона вислизнула від тебе?
— У «Голосі…» я… переміг! (Сміється – авт.). Принаймні для себе: маю на увазі, що познайомитися і потоваришувати зі Святославом Вакарчуком для мене навіть більше, ніж перемога… Він нині у США, проте ми продовжуємо тісно спілкуватися. Я завжди знаю, що коли б йому не написав, того ж дня чи максимум наступного отримаю від нього відповідь…
— «Прокинутися знаменитим» — це про тебе? Ти неодноразово зазначав, що у тебе ніколи не було мети стати популярним… Популярність для тебе – “побічний ефект” можливості розповідати у піснях про важливі для тебе речі?
— Я не відчуваю якоїсь «популярності», тому й не знаю, як на неї реагувати. Будь-яка популярність після проекту — вона, немов гроші, які валяються серед вулиці. Ти нахиляєшся, щоб їх підняти, а в цей час хтось за рогом смикає їх за ниточку до себе… Не усвідомивши цього, так можна ганятися і ганятися… Популярність для мене — це показник того, наскільки те, що я роблю, про що співаю, відгукується у людях. Я не прагну слави будь-якою ціною, я хочу, щоб моя музика була популярнішою за мене.
— А дівчата «пройти дають»?
— Принаймні штабелями під ноги не падають (Сміється – авт.). Якщо ж серйозно, то усі ті, хто мене впізнає і підходять сказати добре слово, говорять виключно про мою творчість… Це справді круто!
— Пишучи про тебе, журналісти останнім часом часто згадують, що ти змінив імідж, узяв нове сценічне ім’я… Експериментуєш зі сценічним образом?
— Та, власне, ні. І на сцені, і в житті я, як це банально б не звучало, волію завжди бути собою. Тому якогось певного амплуа чи сценічного образу в мене узагалі немає, просто зараз я себе так відчуваю і мені так комфортно. А щодо псевдо Luka – то це просто «похідне» від мого прізвища — Лучанко, так мене часто називали друзі, і так воно лягало на слух…
— Твоя пісня «Небо падає», присвячена нашому земляку, Герою Небесної Сотні Устиму Голоднюку, а також твій виступ із нею на «Х-факторі» уже тривалий час у всіх на слуху…
— Цю пісню я написав ще навіть до своєї участі у «Голосі країни», а згодом записав її на студії. Самого Устима я особисто, на жаль, не знав, але неодноразово бачив його на Майдані. Його важко було не помітити… Життєрадісний хлопець, який завжди носив «миротворчу» голубу каску. Я бачив інтерв’ю з його батьком, де він розповідав, як Устим запропонував казати «Небо падає» у разі небезпеки для Майдану… Ці слова так запали мені в душу, що я відразу ж написав пісню… Пісню в пам’ять про людину, яка надихнула багатьох людей і надихає досі, надихає всю країну боротися і йти до останнього.
Щодо того, як сприйняли цю пісню члени журі «Х-фактора» (Дмитро Шуров та Олег Винник дали зрозуміти, що «темі війни» не місце у вокальному шоу і що, мовляв, «потрібно нести щастя людям, любов, виводити зі смутку…», то я, переглядаючи згодом свій виступ на шоу, сам дивувався, як спокійно реагую на ці моменти. Я ж знав, куди йшов. Це передусім шоу. Вокальне, але все одно шоу. І як і в кожному шоу, там є свій сценарій і режисура. Моя історія не вписувалася у заданий ними формат. Можна сказати, що ми не зійшлися шоу-характерами… Позитивний момент у цій історії — на ютубі відео із піснею «Небо падає» набрало майже п’ятсот тисяч переглядів. Для мене це поки що особистий рекорд.
— Зате ти чудово «зійшовся характерами» з іншим шоу — під твій спів «запалювали» «Танці з зірками»…
— О, «Танці з зірками» — це був такий бурлеск! Як мюзикли на Бродвеї. Приємно було познайомитися з учасниками, ми всі обмінялися контактами…
— Може, щось спільне із кимось з учасників шоу — серед них же багато співаків — організуєш?
— Всяке буває. Не зарікатимусь, може й буде якийсь спільний проект.
— Нещодавно з’явився кліп на твою пісню «Полети». І в ньому також є тернопільська «прив’язка»…
— Ця робота особлива для мене… Кліп знімали аж у трьох містах України: в Тернополі, у Львові та в Києві. Одна з локацій зйомок — майстерня відомого тернопільського художника Рустама Довлатова. Так чи інакше я без Тернополя — ніяк… (Сміється – авт.)
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Залишити відповідь