Письменник Шмуель Халеві Чачкес – Аґнон народився 17 липня 1888-го у Бучачі на Тернопільщині. Батько був багатим ремісником – торгівцем хутрами. Мати займалася освітою хлопця.

Ще підлітком Аґнон став активним сіоністом. Свої перші поетичні твори, опубліковані в місцевій газеті, написав на івриті та ідіші. Слави зазнав у 18 років, коли видрукував понад 70 оповідань, есе, віршів. Юний геній переселився до Львова, де працював у редакції єврейської газети, пише Ua History.

У 19 років разом із бучацькими євреями емігрував удо Палестину. Став секретарем Ради країни Ізраїлю, старшим секретарем світського суду. 1909-го опублікував коротку повість “Аґуни”, назву якої використав для свого літературного псевдоніма.

У 1913-1924-х жив і працював у Німеччині. Під час Першої світової війни Шмуель вирішив “ухилитися” від армії. За кілька тижнів до призивної комісії він багато курив, з’їв купу пігулок і майже не спав.

“Хворий”, – визначили лікарі. Це була правда: нирки не витримали перевантаження. Але письменник отримав 5-річну стипендію на заняття мистецтвом. Тоді знову переїхав до Єрусалима. Тут 1929-го написав двотомний роман “Видання заміж”, зобразив життя галицької єврейської бідноти, де гумор та іронія переплелися зі співчуттям до героїв.

Коли 1931-го у Берліні вийшло в світ повне зібрання оповідань письменника, Шмуель Аґнон здійснив подорож Європою; заїхав до Західної України, відвідав Бучач. 1935-го з’явився роман про бучацьких переселенців до Палестини “На морській глибині”. Після подорожі Аґнон написав про долі галицьких євреїв-переселенців повість “Гість на одну ніч” і роман “У серцевині морів”.

За “глибоко оригінальне мистецтво оповіді, навіяне єврейськими народними мотивами”, член Академії мови Ізраїль Шмуель Аґнон 1966-го був удостоєний Нобелівської премії. Найбільш незвичайною промовою за всю історію вважається нобелівська промова Шмуеля Аґнона – першого з івритомовних та ідішемовних письменників, вихідця з Тернопільщини.