У Збаразькому замку відкрили виставку подружжя тернопільських митців Ірини та Миколи Кафтанів, – розповідає Вільне життя.

Привітати художників зібралося чимало людей. У тому числі з творчої групи «Євген Удін і компанія», учасниками якої вони є. Представляючи експозицію, заслужений художник України, голова творчої групи Євген Удін відгукнувся:

— Ірина та Микола дуже талановита пара. Вони не просто зображають на своїх полотнах чи то природу, чи то тварин, а дивляться глибше, створюючи їхні портрети. На роботи патріотичної тематики Миколи Кафтана не можна дивитися без сліз.

Заслужений вчитель України Галина Кізілова мовила, що діяльність цього подружжя викликає повагу, вони вражають і дивують, допомагають ставати ліпшими.

— Їхні роботи живі, вони дихають, вони сповнені душі. Тут, на банері, де представлені роботи Миколи на снарядах і касках, дуже влучно написано: «Душею там, де мій народ». Ці слова, мабуть, максимально точно виражають суть того, що роблять Микола та Іра, бо вони небайдужі люди, — підкреслила пані Галина.

Поділився своїми враженнями й академік, професор, доктор медичних наук Михайло Андрейчин. Зокрема, він зазначив:

— Цю виставку хочеться оглядати кілька разів. Картини подружжя спонукають замислитися. Ірина Кафтан зуміла надзвичайно душевно зобразити природу, так, що виникає бажання обороняти й захищати навколишнє. Окремого слова заслуговує анімалістика Миколи Кафтана, де він не просто зобразив тварин, а тонко вловив і передав їхні риси, характери, за цими творами стоять їхні історії. Дуже потужна серія робіт про Майдан і АТО, споглядаючи їх, переповнюють емоції. Багато картин можна охарактеризувати як шедевр, але словами не передати всіх вражень від них.

Детальніше про роботи «Нашого світу» розповіли його творці. Зокрема, Микола Кафтан наголосив, що найбільшим задоволенням для нього є сам процес створення картин:

— Як на мене, художник малює тому, що хоче розділити з іншими радість життя, закоханість у нього. Коли є ці почуття, творча людина просто не може тримати їх у собі.

Відтак зупинився на історії написання полотен на тему Майдану й АТО, наголосивши, що вони творяться з глибин почуттів і переболілого:

— Працювати над такими полотнами підштовхує внутрішній порив. Коли твір має високу мету, то твориться легко. Перша з цієї серії — картина «Майдан». Її задум народився одразу після телефонної розмови з тернопільською художницею Марією Ділай — чітко побачив, якою має бути робота. Поштовхом до «Татку, я тебе люблю» стала книжка Павла Загребельного «Диво», а саме слова про те, що митець — сопілка свого народу.

На значній частині полотен виставки зображені звірі. Вони різні, але найбільше тут коней. Кожен з них зі своїм характером, історією.

— Почав малювати коней через погляд — сумний, глибокий, добрий. Захоплює їхня грація, тому найголовніше для мене передати їх так, щоби вони були «живими», схопленими у момент руху, — пояснює художник. — Коли малюю тварин, ніби перевтілююся в них — відчуваю силу лева, муркаю котиком… До речі, найважче для мене малювати маленьких тварин, адже вони такі ніжні, а передати цю тендітність дуже складно.

Акцентується на власних відчуттях і переживаннях під час творчого процесу й пані Ірина:

— Малювання — це стан, коли водночас відпочиваєш і відчуваєш напругу, це мука й радість. Коли творю, не чую, як минає час, просто забуваюся.

Пейзажі Ірини Кафтан розповідають про близькі їй місця — тут постають краєвиди рідної Шкроботівки Шумського району. Ось квітнуть яблуні та вишні, а тут — літня пора на полях, а ось багатий урожай…

— Люблю створювати радісні роботи — передавати в них красу, що нас оточує. Своїми полотнами хочу зробити світ кращим та радіснішим, і щоби кожен, хто дивиться на них, міг відпочити. Природа завжди манила мене, захоплювала досконалістю і надихала. Віддаю перевагу імпресивній манері, де вільними мазками передаю настрій та враження від того, що бачу, — розповідає пані Ірина.
У планах співрозмовниці й далі створювати пейзажі рідних окраїн, адже вони швидко змінюються — ростуть і старіють дерева, зникають принадні хатки. А довкруж, розповідає Ірина Кафтан, так багато прекрасного.

— З рідним селом пов’язано багато приємних спогадів, чи не тому й хочеться якось віддячити цьому місцю. Хочу, щоби мої картини надихнули людей зупинитися, подумки повернутися в місця свого дитинства. А ще — подумати про природу, адже так часто, виростаючи, ми віддаляємося від неї.