Тернопіль

Тернопільський священик розповів неймовірну історію, яка “взірвала” Інтернет

У своєму блозі тернопільський священик отець Євген Заплетнюк розповів неймовірну історію про один із експонатів, знайдений ним у скарбниці Бережанського краєзнавчого музею.

17159345_1828389474092138_6920264740922152225_o-1040x693

“Один із найбільш вражаючих експонатів Бережанського краєзнавчого музею – ця вервичка, що на фото. На перший погляд – нічого незвичайного. Стара, чорна, маленька. Майже дитяча. Але ж, звичайну в музей би не поставили… Щось тут не те…

Як виявилося, дійсно. Це не проста річ. Її зробив із хліба невідомий уже в’язень сталінських таборів і проніс через усі свої страждання й митарства, в найскладніші дні та години свого життя…

Уявити сьогодні нам таку потребу молитися, щоб аж із хліба робити собі чотки – просто не можливо. На жаль.

Подумайте, що ж повинно статися у вашому житті такого, щоб ви настільки відчували фізичну необхідність заговорити з Христом, щоб аж не боялися наразити себе на смертельну небезпеку!

Колись і до табору можна було легко потрапити саме за те, що у вас була вервичка! А тут людина сама вже робить її там. У тому пеклі.

Це або неймовірна сила духу, або ж крайній відчай. Хоча з відчаю не моляться, як Петро, а накладають на себе руки, як Іуда Іскаріот.

По великому рахунку, це означає лише одне: для того, хто її робив, повноцінного життя без молитви не існує. Воно втрачає свій сенс, перетворюючись на біологічне, тваринне існування істоти, що в минулому була людино.

Кожен в’язень – це безправна істота в клітці, позбавлена головної людської риси – свободи волі. Просто свободи. Позбавлена того, що робить людину богоподібною.

Зберегти людську, а значить і Божу подобу в собі міг лише той, хто молився.

Чому ж тепер люди згадують про Бога тільки тоді, коли вже ніщо інше їм не допомагає?

А може, варто просто з молитви все розпочинати, і все в нас буде по-іншому?

Я пишу цей пост майже вночі, коли більшість із вас будуть спати.

Але я не піду до сну, поки не помолюся зараз усіх нас. А ви, якщо хочете, теж можете осінити себе хресним знаменням просто зараз і сказати: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас, грішних! Пресвята Богородице, просвіти нас світлом Сина Свого!».

Я прошу всіх молитися не тільки тому, що в мене така робота. Направду, я не молюся Богу лише з тієї причини, що колись я мав необережність стати священиком. Я молюся Богу тому, що жодного разу, чуєте, жодного разу Він не покидав мене в біді, коли мене покидали люди.

А ще, я дуже добре відчуваю та постійно переконуюся в тому, що Бог чує мої молитви. І саме тому, я захотів стати священиком, ще багато років тому. Я не можу не помічати очевидного. Бог – Живий.

Правда, що для щирої молитви вервичка зовсім не потрібна. Але, ще більша правда те, що для щирої молитви нам майже завжди чомусь потрібна якась біда чи страждання.

Не забуваймо Бога в радощах, то Він згадає нас і в час скорботи.

Дякую всім за увагу. Доброї ночі або чудового ранку. Я вас усіх дуже люблю. Будьте мені щасливі – завершує свій пост протоієрей Євген Заплетнюк.



Loading...







One Response to Тернопільський священик розповів неймовірну історію, яка “взірвала” Інтернет

  1. Ярослав коментує:

    “Але я не піду до сну, поки не помолюся зараз усіх нас. А ви, якщо хочете, теж можете осінити себе хресним знаменням просто зараз і сказати: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас, грішних! Пресвята Богородице, просвіти нас світлом Сина Свого!».
    1. За нас усіх не треба молитися. Ви ж не з партії комуністів, які про “братів-українців” так дбали, що “брати” аж кров’ю плювалися. Кожен за себе може перед Богом попросити якщо захоче.
    2. Як сказали в одному відомому фільмі “Ошибки нужно не признавать. Их нужно смывать… кров’ю”. Звичайно кров це перебільшення, а от своїми ділами виправити завдану комусь/чомусь шкоду треба. Одні лиш слова “пробач мені, я більше не буду” це вчорашній день. Від них ні холодно ні жарко.

    “По великому рахунку, це означає лише одне: для того, хто її робив, повноцінного життя без молитви не існує. Воно втрачає свій сенс, перетворюючись на біологічне, тваринне існування істоти, що в минулому була людино.”
    Людину від тварини відрізняє наявність розвинутого інтелекту, а не слова. В китів теж є мова, складніша навіть за людську. Але житла вони собі не будують.

    “Зберегти людську, а значить і Божу подобу в собі міг лише той, хто молився.”
    Бог це творець. Людина, яка відчуває в собі бажання творити корисне, якраз і зберегла Божу подобу в собі. Усна молитва тут не є вкрай необхідною умовою. Розмовляти з Богом можна і в інших формах, наприклад у формі праці на благо собі/ближнім.

Написати відповідь до Ярослав Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Пошук

МИ У FACEBOOK