Днями виповнилося б сімдесят років від дня народження відомого тернопільського майстра слова, володаря «Золотої медалі української журналістики», багаторічного відповідального секретаря обласної газети «Свобода», світлої пам’яті Євгена Коверка.

Його проникливий погляд, влучне слово, дотепний жарт і коронна фраза «зверни увагу», коли йшлося про щось важливе, закарбувались у моїй пам’яті ще з часу нашої спільної праці. Зрештою, хіба можна таке забути? Адже Євген Михайлович, якого ми, представники старшого покоління газетярів, по-дружньому звали Женя, був інтелігентною, напрочуд доброю людиною і талановитим публіцистом, для якого журналістика, а згодом і «Свобода» стали сенсом усього життя. Останні два десятки літ Євген Михайлович був відповідальним секретарем нашого часопису, тож понині його світлий образ, як на фотографії з минулого, виринає у спогадах із зосередженою заклопотаністю на обличчі, металевим рядкоміром та макетом газетної шпальти у руках.

Знаний ветеран української преси народився 25 листопада 1947 року в селі Кізлів на Львівщині. У 1976-му році, після закінчення факультету журналістики Львівського держуніверситету імені Івана Франка, разом з дружиною Дариною приїхали до Тернополя і почали свій трудовий шлях у молодіжній газеті «Ровесник». Згодом  Євген Михайлович працював у тернопільській районці (нині – «Подільське слово»). У 1991 році наш колега на хвилі національного державотворення перейшов у новостворену обласну газету «Свобода», якій вірою і правдою служив до виходу на пенсію. Відтак у «Свободу» прийшла його дружина Дарина – талановитий і сумлінний коректор. Любов до журналістики, тонке відчуття слова, думки і стилю вони передали обом дочкам, тож уже у 2005 році слідом за батьками у «Свободу» прийшла старша – Галя. У тернопільській журналістиці добре відоме ім’я і молодшої донечки Коверків – Ольги. Свого часу усі четверо склали дружну журналістську династію, яких на Тернопільщині за кількістю членів та відданих професії років годі було знайти.

Про таких, як Євген Михайлович, кажуть, він –  журналіст від Бога. Його публікації про цікавих людей і соціальні проблеми нашого краю нерідко ставали окрасою обласних та всеукраїнських видань, а його хист своєрідного газетного архітектора – ставав у пригоді під час верстки та художнього оформлення «Свободи». За його керівництва секретаріатом редакції кожен номер часопису виглядав довершеним мистецьким твором, яким на той час захоплювались понад сто тисяч читачів, адже тираж газети тоді становив рекордних (і не тільки для області) 115 тисяч примірників!

У редакційному колективі Євген Михайлович був незамінним фахівцем, вірним товаришем і щирим співрозмовником про політику і літературу, театр і спорт. На нього завжди можна було покластися у найвідповідальнішу хвилину і в газетярських справах, і в громадській діяльності, адже він, крім усього іншого, ще й тривалий час очолював місцеву організацію НСЖУ.  Його любили і поважали усі члени редакційної команди.

…На жаль, усе в цьому світі, і людське життя в тому числі, має своє завершення. Євген Коверко відійшов від нас у 68-річному віці. Його любляча дружина Дарина Василівна – у 62. Коли підходила річниця з дня її смерті, Євген Михайлович був уже дуже хворим. Але він хотів поїхати на цвинтар, помолитися і покласти квіти на могилу рідної людини. Бідкався, як у такому важкому стані зуміє це зробити… І таки «зумів», «придумав». Він помер напередодні і саме на річницю його тіло таки відвезли на цвинтар.

Їм би ще жити і жити, радіти дітям і внукам та заслуженому відпочинку… Не судилось. Але про них серед рідні, колишніх колег по перу, друзів і знайомих залишилась пам’ять – світла і красива, як їхнє яскраве життя, навпіл розділене з любов’ю до України, дітей і журналістики.

Богдан НОВОСЯДЛИЙ

На знімку (на передньому плані справа наліво): подружжя свободівців – Євген і Дарина Коверки та відомий громадсько-політичний діяч і літератор Роман Лубківський під час Шевченківських днів 2007 року на Співочому полі у Тернополі.