Тернопіль

Чудо-промені видатного українця. Іван Пулюй

Всесвітньо відомий вчений і винахідник, громадський діяч, один з перекладачів Біблії українською мовою, родомз Тернопільщини.

Гортаючи з відстані часу сторінки життя й трудів Івана Павловича Пулюя, можна тільки подивуватися, наскільки багатогранно талановитою може бути людина і як багато здатна вона створити і зробити. Причому ці творіння й справи стали надбанням не лише України, а й сучасної цивілізації. Бо деякі з них, і насамперед дослідження й практичні застосування Х-променів, увійшли в золоту скарбницю світової науки й техніки і застосовуються нині не лише в медицині, а й у багатьох інших сферах життєдіяльності людини.

Ці промені названі рентгенівськими і відкриття їх приписували лише одній людині – німецькому фізику Вільгельму Конраду Рентгену. Насправді ж це – велика несправедливість. І про неї не раз говорили високоавторитетні й знаючі цю ситуацію вчені, починаючи з Альберта Ейнштейна. Про це – згодом. А поки що нагадаємо читачам, як прийшов у світову науку й техніку і прославив Україну та своє ім’я уродженець невеличкого містечка Гримайлів на Тернопіллі.

Тут народився Іван Пулюй
Тут народився Іван Пулюй

У ВТАЄМНИЧЕНОМУ КОЛІ «ГРОМАДИ»

Він народився 2 лютого 1845 року в багатодітній сім’ї освіченого і доброго господаря Павла Пулюя, який певний час був бургомістром містечка. У Гримайлові закінчив початкову школу. Наступним освітнім етапом для нього стала Тернопільська класична гімназія. Незвичайна гімназія, в якій у різні роки навчалися такі майбутні діячі української науки, духовності, культури, як Володимир і Олександр Барвинські, Йосип Сліпий, Іван Горбачевський, Кирило Студинський, Станіслав Дністрянський.

У гімназії панував український дух. І ним не міг не пройнятися юнак з Гримайлова. Разом з братами Барвінськими він стає одним із засновників «Громади», таємної організації, члени якої поклялися служити Україні. Тричі на тиждень, після уроків, вони збиралися на свої засідання. Кожне з них мало чітке спрямування: у середу присвячувалося поглибленому вивченню української і світової історії, в суботу – літературі і в неділю – читанню й декламації слова Божого. У сучасних дослідженнях про життя й діяльність Івана Пулюя часто цитуються його промовисті слова: «Немає більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю». Звісно, що саме тоді, під час навчання Івана Пулюя в Тернопільській гімназії, закладалися основи цих переконань і формувалась його патріотична проукраїнська позиція.

Батьки хотіли бачити його греко-католицьким священиком, і в 1865 році він їде у Відень (тоді Тернопілля, як і вся Галичина й Буковина, входило до Австрійської імперії) і поступає у Греко-католицьку духовну семінарію. Навчаючись у ній, не забуває про свою клятву служити українській справі. Вже на першому курсі перекладає українською мовою підручник з геометрії, у 1868 році стає співзасновником студентського товариства «Січ», перекладає українською ряд творів духовної літератури. Не виключено, що вже тоді в нього з’являється задум здійснити грандіозний проект – перекласти й видати українською мовою Біблію. З цього погляду, великий вплив на нього мала зустріч в 1969 році з Пантелеймоном Кулішем, який тоді працював над першим перекладом Старого Заповіту.

КРУТІ ПОВОРОТИ НА ЖИТТЄВОМУ ШЛЯХУ

Іван Пулюй під час навчання в семінарії продовжував шукати свій шлях, замислюватися над тим, чому присвятити свою службову і професійну кар’єру. На старших курсах він захоплюється філософією, математикою і фізикою і по закінченні семінарії не висвячується на священика, а три роки навчається на філософському факультеті Віденського університету.

Але й філософія не стала справою його життя, бо вже у 1872 році Івана Пулюя вже можна було зустріти в стінах фізичної лабораторії віденського професора фон Лянге. Через два роки він уже в хорватському місті Фіюме (нині Рієка), де працює викладачем на кафедрі фізики, механіки й математики Військово-морської академії. Саме там проявляється його винахідницький талант: Пулюй сконструював прилад для вимірювання механічного еквіваленту теплоти, який отримав срібну медаль на Всесвітній виставці 1878 року в Парижі.

Після академії – новий курс навчання. Цього разу в Фізичному інституті Страсбургського університету під науковим керівництвом професора Августа Кундта. Отримавши звання доктора наук, Іван Пулюй повертається у Віденський університет і присвячує себе викладацькій роботі й фізичним дослідженням. Його ім’я з’являється на сторінках журналу «Доповіді Віденської академії наук». Науковий світ зацікавили зокрема дві його статті, в яких теоретично обґрунтовувалися результати експериментальних досліджень залежності внутрішнього тертя газів від температури.

Згодом, на початку вісімдесятих років, у цьому журналі з’являються публікації вченого, які засвідчують новий поворот у його наукових дослідженнях і технічних експериментах: вони присвячені вивченню катодних променів і створенню електричних апаратів. До його праць виявляють зацікавленість не лише науковці, а й практики. Він отримує нагороди престижних виставок, Пулюя запрошують на посаду директора фабрики освітлювальних ламп в австрійському місті Штайрі, і він два роки працює на цьому підприємстві, займаючись, зокрема, виробництвом ламп власної конструкції. У 1884-ому в Штайрі була організована електротехнічна промислова виставка. І саму її територію, і підступи до неї яскраво освітлювали лампочки Пулюя. Це справило велике враження на відвідувачів виставки, зокрема, й на цісаря Австро-Угорської імперії Франца-Йосифа, який під час відвідання мав тривалу розмову з Іваном Пулюєм. Того ж року на запрошення Міністерства освіти Австро-Угорщини Іван Пулюй переїздить до Праги, де обіймає посаду професора експериментальної фізики Німецької вищої технічної школи. Наприкінці вісімдесятих він обирався деканом математичного факультету, ректором Празької політехніки. Його удостоюють високих нагород імперії, присвоюють високий титул Радника цісарського двору. Пулюй очолює проектування і консультує будівництво в Чехії цілого ряду електростанцій на змінному струмі. Одна з таких електростанцій досі працює під Прагою.

У середині дев’яностих – нове зацікавлення: Пулюй зосереджується на теоретичних і практичних дослідженнях Х-променів і публікує на цю тему в «Доповідях Віденської академії наук» дві статті. Він вивчає пов’язані з цими променями процеси на атомно-молекулярному рівні. Більше того: створена Пулюєм лампа давала змогу побачити ці невидимі для людського ока промені. І це було феноменальним досягненням. Але авторство у відкритті короткохвильового електромагнітного випромінювання було віддане німецькому фізику Вільгельму Конраду Рентгену, і саме це епохальне відкриття принесло йому звання першого лауреата Нобелівської премії в галузі фізики.

ЧОМУ ІВАН ПУЛЮЙ НЕ СТАВ НОБЕЛІВСЬКИМ ЛАУРЕАТОМ?

Пулюй і Рентген – однолітки. І склалося так, що в тридцятилітньому віці їхні шляхи зійшлися: у 1875 році обоє працювали в одній лабораторії Страсбурзького університету під керівництвом уже згадуваного професора Августа Кундта. Це знайомство не переросло в тісну дружбу, хоча після Страсбурга вони періодично обмінювалися листами, в яких ділилися результатами своїх досліджень. Рентгену, зокрема, була добре відома лампа Пулюя, завдяки якій можна було побачити ці загадкові Х-промені. Використовуючи цю лампу, Іван Пулюй робив знімки, які згодом стали називатися рентгенівськими. Але німецький фізик у 1895 році заявив про ці промені першим. Ось як на це прореагував Іван Пулюй. Подаємо його реакцію, виходячи із спогадів його сина: “… Батько прочитав звістку про відкриття Рентгена, лежачи ще в ліжку. Зірвавшись з ліжка і обхопивши голову руками, він раз від разу вигукував: “Моя лампа! Моя лампа!..”. Пулюй надіслав Рентгену лист з проханням відповісти, чи використовувалася його лампа в експериментах. Відповіді він так і не отримав. Коли Рентгену вручали Нобелівську премію, він ухилявся від пояснення природи свого відкриття. А в заповіті розпорядився знищити всі свої записи стосовно Х-променів, що й було зроблено».

Проаналізувавши праці як Пулюя, так і Рентгена, вчений і досліднк історії науки, доктор фізико-математичних наук Василь Шендровський прийшов до висновку, що пояснення природи Х-променів повністю дав саме Іван Пулюй. Його працю, вважає професор Шендровський, можна навіть назвати предтечею відкриття електрона, яке у 1897 році здійснив Джозеф Джон Томсон. Пулюй сконструював лампу, якою користувався Рентген. У Рентгенових роботах немає ні слова про користь цього відкриття для медицини, і саме Пулюй це показав. До речі, американські лікарі брати Едвін і Гілман Фрост, які вперше діагностували перелом зап’ястя у 14-річного пацієнта, у наукових виданнях стверджували, що використовували при цьому лампу Пулюя.

Чому ж тоді не Пулюєві, а Рентгену була присуджена Нобелівська премія? Як уже мовилося, формальним приводом для цього стало те, що німецький фізик першим опублікував інформацію про відкриття променів. Але чи не найточніше на це питання відповів у спілкуванні з Іваном Пулієм видатний фізик, славнозвісний Альберт Ейнштейн: «Що сталося – не змінити. Хай залишається при Вас сатисфакція, що й Ви вклали свою частку в епохальне відкриття. Хіба цього мало? А якщо на тверезу голову, то все має логіку. Хто стоїть за Вами, русинами, – яка культура, які акції? Прикро Вам це слухати, але куди дінешся від своєї долі? А за Рентгеном – уся Європа”. У відповідь Іван Павлович зауважив Ейнштейну: “Що має статися – станеться обов’язково, і те, що відбудеться, буде найкращим, тому що така воля Господня!”

БІБЛІЯ В ПЕРЕКЛАДІ УКРАЇНСЬКОЮ

Іван Пулюй не став священиком, як того дуже хотіли його батьки. Але він був глибоко віруючою людиною і доклав чимало зусиль, щоб донести слово Боже українцям їхньою рідною мовою. Цьому сприяло те, що Іван Пулюй вивчив і знав понад десять мов – сучасних європейських і древніх. Ще в студентські роки Пулюй переклав українською мовою «Молитовник». Саме його знання древньогебрейської мови привернули до нього увагу Пантелеймона Куліша, соратника Тараса Шевченка. Куліш запропонував юнакові долучитися до його праці над перекладом українською тексту Біблії. Їхня робота над перекладом наближалася до кінця, але пожежа в Кулішевому маєтку в 1885 році знищила майже завершений текст. Довелося все починати по суті спочатку. Згодом до цих трудів приєднався класик української літератури Іван Нечуй-Левицький. Пантелеймон Куліш не дожив до того дня, коли Старий і Новий Завіти побачили світ українською мовою. Біблія була видана в 1903 році у Відні. Влада Росії відмовилася її поширювати на території імперії.

Івана Пулюя вважали в Росії неблагонадійним і тому йому відмовили у працевлаштуванні. Там добре знали про його проукраїнські переконання й позиції. Їх він відверто висловив в одній із своїх останніх праць, написаних у розпал Першої світової війни. «Найважливіше значення для досягнення миру в Європі, – підкреслив він, – може мати тільки незалежна Україна. Це є, на наше переконання, ключем до миру в Європі». Ці слова не менш актуально звучать і сьогодні.

Іван Пулюй віддано й щиро любив Україну. В патріотичному українському дусі виховав він разом з Катериною Стозіцькою і своїх дітей. У їхній сім’ї виросли три доньки і три сини. За відсутності в Празі української школи подружжя Пулюїв наймали для дітей вчителів української мови. Сини Павло і Юрій після смерті батька вчилися в українській гімназії Львова. Олександр, найстарший син, у сімнадцятирічному віці добровільно приєднався до Січових стрільців і воював в Українській Галицькій армії.

Як і в царській Росії, ім’я Івана Пулюя замовчувалося за радянської влади. Кілька рядків про нього було лише в першому виданні УРЕ. В другому про вченого із світовою славою «забули». Тож тільки нині, у незалежній Україні, про яку мріяв Іван Пулюй, стало можливим говорити й писати про нього. Однак, на наш погляд, глибоке, достойне цього великого імені дослідження життя й наукової та громадської діяльності Івана Пулюя лише починається. Не так багато маємо в українській історії творців таких масштабів, як він. Промені лампи нашого видатного земляка проникли з позаминулого століття до наших днів і продовжують вірно служити людській цивілізації.

Михайло Сорока



Loading...







Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Пошук

МИ У FACEBOOK