Презентація книги «Ярослав Павуляк у споминах», яку впорядкував доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк, відбудеться 20 вересня, у середу, о 12 год. в приміщенні обласного краєзнавчого музею.

Оргкомітет запрошує на це дійство всіх, хто знав талановитого поета, члена Національної спілки письменників України та Спілки письменників Словаччини.

Вхід вільний.

Довідково:

Ярослав Іванович Павуляк (30 квітня 1948, с. Настасів Тернопільського району Тернопільської області — 25 листопада 2010) — український поет. Член Національної спілки письменників України. Член Спілки українських письменників Словаччини.

Ярослав Павуляк народився 30 квітня 1948 року в селі Настасів Тернопільського району Тернопільської області в родині колгоспників.

Закінчивши середню школу в рідному селі, Ярослав вступив на відділ кераміки Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша. Там він навчався до 1971 року. Далі працював у Львові на різних роботах: у Львівській картинній галереї, у Львівських науково-реставраційних майстернях.

1 травня 1969 року Ярослав Павуляк встановив у селі Настасів пам’ятник Тарасові Шевченку. За це його переслідувало КДБ.
1969 року Павуляк вступив на філологічний факультет Чернівецького університету. У грудні 1971 року його виключили за пропаганду українського націоналізму. 1971 року «Український вісник», що виходив у Парижі, надрукував таку замітку:

ЧЕРНІВЦІ. Викинено з університету студента другого курсу філологічного факультету Ярослава Павуляка. Я. Павуляк десь дістав щоденник Василя Симоненка і читав його студентам у гуртожитку. 11 січня в університеті був офіційний вечір В. Симоненка. Виступаючи з доповіддю, викладач університету Добрянський обурювався, що за кордоном тенденційно підібрали уривки із Симоненкового щоденника і використовують їх для пропаганди. Слова попросив Я. Павуляк. Він сказав, що найкращий спосіб позбавити буржуазну пропаганду хліба — видати «Щоденник» Симоненка у нас без будь-яких скорочень. Я. Павуляк заявив при цьому, що читав цей «Щоденник» і розповів його зміст. В університеті відразу почалися допити. Студентів допитували, кому Павуляк читав щоденник, чи був то машинопис, а чи видана у Мюнхені книжка. Погрожували тим, хто слухав Павуляка у гуртожитку і не доніс. Самого Павуляка полякали тюрмою і викинули з університету.

1972 року Павуляк вступив на філологічний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет). У січні 1973 року на вимогу органів держбезпеки відраховано з числа студентів інституту — «за буржуазний націоналізм».

1973 року Павуляк вступив до Літературного інституту імені Горького в Москві. Закінчивши інститут, 1978 року виїхав у Чехословаччину — в місто Братислава. Там у 1979—1991 роках працював у Словацькому літературному агентстві. Після цього працював завідувачем Тернопільського історико-меморіального музею політичних в’язнів.

Автор поетичних збірок:

«Блудний лебідь» (1993),
«Могили на конях» (1999),
«Сон є сон» (2016).