Містечко Червоногород, що неподалік від села Нирків Тернопільскої області, сьогодні не відшукати на жодній мапі. Та у цьому куточку, майже невідомому масовому туристу, ховається водоспад казкової краси – Джуринський.

Минулими вихідними я з друзями вирішила відправитися у дорогу, щоб на власні очі побачити цей мальовничий куточок, пише “ТСН”.

ДОРОГА ДО ЧЕРВОНОЇ ЗЕМЛІ

Добиратисясвоїм ходом до Ниркова проблематично – поруч з ним здебільшого покинуті села, тож транспорту їздить вкрай мало. Але, як кажуть в народі, хто шукає, той знаходить. Ми ж їхали на власному авто, обравши шлях через Тернопіль (можна також через Чернівці). Коли дісталися Тернополя, взяли курс на місто Заліщики (звідси любителі сплавів на байдарках починають мандрівку до водоспаду річкою Джурин, на якій він і розташований), а вже звідти – до Ниркова. Дорога з Тернополя до безпосередньо водоспаду загалом забрала в нас три години. Можна доїхати і швидше, але це якщо вам не шкода власного автора – місцеві дороги не порадують.

Якщо ви будете їхати з Тернополя, і побачите автобус на Червоноград – вам не туди. Цей автобус привезе вас до індустріального міста в Львівській області. На мапі шукайте Нирків, а у місцевих краще питайте урочище Червоне. Дорогу до водоспаду теж краще запитувати в них, оскільки знайти його не так просто.

Перше, що вразило в селі Нирків – це червона земля. А все через  такий  незвичайний колір камінних скель, які найбільше поширені в цій місцевості. Після дощу (а нам пощастило під нього потрапити) колір і землі, і скель стає ще більш насиченим, а вода у калюжах скидається на червоне вино. Саме від кольору землі й каміння пішла назва поселення Червоногород, яке було тут кілька століть тому.

ДЖУРИНСЬКИЙ ВОДОСПАД – МІСЦЕ СИЛИ

Коли прямуєш до водоспаду, ще здалеку починаєш чути шалений гуркіт води, а коли він несподівано виринає з-за дерев, просто перехоплює подих. Висота Джуринського водоспаду сягає 16 метрів. Він вважається найвищим рівнинним водоспадом України.

У Джуринського водоспаду є відразу кілька версій щодо виникнення. За першою, водоспад спеціально був створений татарами. Нібито в 1620 році татари намагалися захопити оточений водою Червоногородський замок (до речі, водоспад часто називають і Червоногородським), і для цього зруйнували кам’яний кряж та змінили русло річки, щоб вона минала замок.

За іншою версією, водоспад було створено під час перебудови замку на палац польськими шляхтичами Понінськими на початку ХІХ століття. Нібито, як було тоді модно, навколо розбили величезний ландшафтний парк і, щоб прикрасити його, водоспад і створили.

Єдиною ймовірною версією щодо причин створення штучного водоспаду є потреба у млині, бо в околиці їх не було. Тому річку могли “роздвоїти” – щоб частина води плинула новим річищем, де й збудували млин. Стовідсоткового підтвердження цієї версії немає, але на скелястих берегах Джуринського водоспаду і зараз ще можна побачити руїни старого водяного млина. Хоча існує і гіпотеза, що прорив перемички між “паралельними” ділянками річища стався без жодного людського втручання.

Водоспад без вагань можна назвати атракціоном, адже адреналін та гострі враження тут вам гарантовані. Навіть від просто милування красою червоно-бурої землі та камінням з чіткими гранями, по яких течуть прямовисні хвилі, – враження неймовірні.

Я вирішила ще випробувати на собі силу природного джакузі. Залізла на східці каскадного водоспаду, відразу отримала кілька ляпасів водою по обличчю та потилиці, проте швидко підбадьорилась і зрозуміла, як потрібно стояти, щоб вода добре промасажувала все тіло. Відчуття справді дуже приємні, як після гідромасажу в санаторії.

Єдина порада: за гідромасажем йдіть у верхню частину водоспаду, а тим, хто хоче поплавати і попірнати, краще спуститися нижче. Щоправда, під час купання варто бути дуже обережними, на дні є велике каміння з гострими кутами. До речі, вважається, що вода тут має цілющі властивості, тож часто люди приїжджають сюди спеціально для того, що покупати маленьких дітей, які часто хворіють.

В’їзд автотранспорту на територію водоспаду платний – 20 грн. Гроші це невеликі, зате для водоспаду і навколишньої природи – справжній порятунок, тому що сміття, що залишається горе-туристами, кожен день сумлінно збирається і вивозиться. Крім того, тут поставили кабінку для переодягання, а трохи далі – біотуалет, треба сказати, досить чистий.

Однак це ще не всі чудеса, якими може здивувати водоспад. Якщо не полінуватися і півгодини пройтися вздовж течії річки Джурин, то можна вийти на цікаве місце, де в скелі є “печера відлюдника”.

Це грот, над яким струменить невеликий, але дуже гарний водоспад з романтичною назвою “Дівочі сльози”. Мабуть, отримав він таке наймення тому, що вода поступово стікає вниз зі скелі тонкими струмками, наче сльози.

Місцеві селяни, яких ми там зустріли, розповіли, що у 19 столітті в печері жив самотній монах. Як його звали, ніхто не знає. Та, кажуть, чернець жив молитвами і займався різьбою по каменю. Сьогодні тут можна побачити невелику частину печери, яка залишилася після обвалу. Поряд з нею встановлені три статуї Божої Матері і хрест, перев’язаний рушником. І досі місцеві вважають це місце святим і приходять сюди за благодатною енергетикою.

НОЧІВЛЯ В НАМЕТІ – СВІТЛЯКИ І ЧУДОВІ СУСІДИ

Неподалік водоспаду є красиві місця з маленькими та великими галявинами, де можна розбити намети і кайфувати кілька днів. Одну ніч нам пощастило провести в оточенні велетенських дубів і світляків. Їх було настільки багато, що ліс здавався нічним небом із дивними зеленими зірками. Відразу попереджу: місце краще обирати подалі від водоспаду, бо вода так гуркоче, що скоро вам здаватиметься, ніби він б’є просто у вас в голові.

Також якщо плануєте залишатися тут із наметом, прихопіть трішки дров, нам довелося довго блукати лісом, щоб назбирати хмизу. Їжею запастися теж буде не зайвим, поряд магазинів ви не знайдете, найближчий аж у селі. Чого тут вистачає, так це ароматних та корисних трав: м’ята, суниці, ромашка і материнка – все це можна сміло зібрати і заварити духмяний чай.

Першого ж вечора ми познайомились із сусідами по наметах, якими виявились поляки. Хоча ми не до кінця розуміли один одного, нам це не завадило гарно провести час: ми співали біля вогнища пісень, смажили польські ковбаски та насолоджувалися смаком щойно зібраного чаю.

Повертаючись додому, ми не могли оминути надзвичайної краси Червоногородського замку, який розташований в 20 хвилинах (якщо йти пішки) від водоспаду. Замок немов зійшов зі сторінок диснеївських казок чи середньовічних романів: дві височезні вежі, неприступні скелі, зелений ліс, навколо пагорба в’ється річка, у небі кружляє лелека і злегка посвистує вітер. Романтика, та й годі. Про замок я розповім у наступному блозі про невідомі чудеса України.