У темному під’їзді старого будинку у центрі Тернополя пахне не сирістю, а фарбами. Терпкий запах щойно розведених барвників ніби запрошує у квартиру нагорі, до якої ведуть похилі кам’яні сходи. За масивними дверима художник Рустам Давлетов готується до чергового арт-вечора. Наповнює фарбами палітру, розставляє пензлі та мольберти, закріплює чисті полотна, чекає на гостей. Ще донедавна стіни його майстерні були голими — тепер їх прикрашають десятки картин, написаних різними руками. Щотижня він проводить тут відкриті майстер-класи, на яких вчить не так малювати, як надихатися, пише “The Ukrainians”.

З економіста – в художники

Малювати Рустам Давлетов любив з дитинства, але тривалий час ховав власну творчість у блокноті. Після закінчення Тернопільського економічного університету працював у банку, і поки не мав клієнтів, а керівництво не бачило, створював у робочому записнику начерки олівцем.

Пізніше почав займатися аерографією — технікою нанесення фарб на предмети за допомогою повітряного пера. Розфарбовував ноутбуки та мобільні телефони. Тоді, пригадує, це було вельми популярним, оскільки чохлів та наклейок для такої техніки не випускали. Згодом взявся за пензлі та олійні фарби. Два роки тому відкрив першу авторську виставку із символічною назвою «Віра в себе».

— Бо без віри в свої сили жити важко. Ця виставка стала поштовхом змінити моє життя на 180 градусів, — зізнається.

Мав достатньо позитивних відгуків від відвідувачів, проте художники, каже, до його мистецтва поставились не надто приязно.

— Я ж аматор, тому декотрі митці вважають мене вискочкою, — усміхається Рустам. — Так, я не маю художньої освіти, але я просто люблю малювати і ділитися цим умінням з іншими.

Відтак з’явилася ідея проводити художні майстер-класи.

Мистецькі пошуки

За десятьма білими полотнами от-от почнуть творити десятеро новоспечених митців та мисткинь. Кількість учасників щораз однакова — більше охочих просто не помістилося б. Заняття Рустам проводить щовихідних: у суботу — для дорослих, а в неділю — для дітей. Вікова категорія дорослих учасників різна — від 15 до 60. Дитячі групи починав від 9-10 років, проте батьки приводили значно молодших дітей, і тим усе також вдавалося.

Художник пригадує найменшу учасницю — п’ятирічну дівчинку, художнє бачення якої було найбільш невимушеним серед усіх. Рустам переконує: що молодша дитина, то менше у ній внутрішніх блоків та страхів.

— Часто саме такі малята творять дивовижні картини та обходять своєю майстерністю старших, — каже він.

В середньому майстер-клас триває 3-4 години, проте для дітей удвічі менше. Маленькі художники не такі терплячі та швидше втомлюються.

Малюнок для майстер-класу художник обирає заздалегідь. На початку тижня шукає в інтернеті цікаву картину, яку виставляє на своїй Facebook-сторінці, аби майбутні учасники могли вирішити, чи цікаво їм спробувати повторити таке, знайшовши, звісно, власне бачення.

— Художник завжди в пошуку. В пошуку техніки, кольору, тематики, — пояснює Рустам.

Зазвичай малюють природу й натюрморти. Малюнок завжди «сезонний». Влітку, скажімо, не обійтись без морського пейзажу. Сьогодні ж зображатимуть столицю туманного Альбіону.

Охочі творити

— Доброго дня! То тут вчать малювати навіть тих, хто і рівної лінії олівцем не проведе? — зазираючи у студію питає жінка поважного віку.

— Так, вам сюди, — усміхається Рустам.

Пані Ірина прийшла у майстерню вперше. Каже, побачила у співробітниці картину, та й собі вирішила поекспериментувати.

— Я все життя захоплювалася людьми, які вміють малювати. Сама завжди шила, в’язала, вишивала, але до малювання не бралася. Ого! — раптом каже вона, побачивши, яке перед учасниками стоїть нині завдання. — Я такого точно не зможу! — сміється. — Ну але спробую. То так приємно провести вечір не у прибиранні, пранні й прасуванні, а у творчості.

Слідом за нею двері відчиняє інша учасниця. Пані Зоряна у студії Рустама не новенька, була тут вже з десяток разів. Розповідає, як колись випадково побачила у газеті статтю про художника, який вчить малювати тих, хто зовсім не вміє. Подумала, що це саме для неї.

— З кожною новою роботою у мене з’являється сміливість творити. Коли я вперше прийшла сюди і побачила, стільки тут картин, сказала собі, що буду у цій студії жити.

Пані Зоряна працює вчителькою іноземних мов. Каже, арт-вечори у Рустама ще й допомагають їй відпочити від усіх поточних проблем та турбот. Нещодавно у цій студії вона святкувала свій день народження: запросила друзів разом помалювати. Пригадує, того дня зображали іспанське місто.

Коли решта учасників готова, Рустам відкорковує пляшку білого вина і вмикає легку музику.

— Радий вітати вас у цій студії. Тут не вчать малювати, бо за одне заняття це навряд чи можливо. Але надихнути вас — обіцяю, — усміхається він до присутніх.

Художник виводить на своєму полотні перші штрихи, показує, як розводити фарби. Надалі він підходить до кожного з учасників, щось підказує, десь поправляє. Після трьох годин малювання на полотнах помалу оживає місто. Похмурому Лондону додає життя жовтогаряче світло ліхтарів.

Особливо радіє власному результату пані Ірина.

— Вдалося таки! — тішиться вона й кличе Рустама оцінити її роботу.

— Кожен знаходить власний поштовх творити: комусь депресія — натхнення, комусь — кохання, — каже до неї Рустам. А тоді звертається до усіх присутніх: — А для мене натхнення — ваші щасливі очі.