У сучасному світі всі так намагаються встигнути за модними тенденціями, що забуваючи про християнство, вибирають для себе, що краще бути буддистами, рідновірами-язичниками тощо.

Раніше ми й уявити не могли, що люди відмовлятимуться від Бога, вимагатимуть заборонити в школі уроки з християнської етики, а тепер, як не прикро, це стало нашою реальністю. «НОВА…» поцікавилася у відомого тернопільського священика, митрофорного протоієрея, кандидата богословських наук Євгена Заплетнюка, чому так стається, як зробити християнство популярним і чи справді християнство не сучасне й не гнучке, щоб відповідати потребам сучасності.

– Євангеліє, яке нам подароване Богом, має єдину мету – зробити наше життя повноцінним, бо, відверто кажучи, без Нього воно таким зовсім не є, – каже отець. – І лише в міру того, як кожен із нас буде перетворювати теорію сторінок Євангелії на власну життєву практику, буде знову й знову переконуватися в її силі, актуальності та вічній новизні. Пояснювати скептикам очевидність цього твердження те ж, що й пояснювати сліпому від народження різницю між синім і зеленим кольорами.

Ми живемо в особливий момент людської історії, який найперше характеризується неймовірним, небаченим раніше ритмом. І лише Церква Христова у цьому безумному океані пристрастей і гонок за насолодами залишається тим якорем стабільності, за яким усі так давно сумують і шукають усе життя, часто навіть не підозрюючи про це.

Церква – це фундамент щастя. А фундаменту не потрібно гнутися під чужі гріхи та забаганки. Бо саме міцність, непорушність надає йому силу.

Цікаво, що апостол Павло так і казав: Церква – це стовп і утвердження Істини. Не схиблений світ повинен оцінювати християнство зі своїх позицій, а навпаки – Церква повинна нагадувати, а Вона постійно нагадує, людству його рамки. Бачите, навіть світська психологія говорить про те, що для повноцінного суспільства чи окремого індивіда обов’язково потрібні певні границі. Без рамок людина втрачає розум.

Розуміючи власну свободу, як вседозволеність, чимало людей буквально відмовилися від своєї повноцінності, бо перестали слухати Церкву, яку вважали замало гнучкою та надто консервативною. Я не буду зараз згадувати про гомосексуальні шлюби чи інші збочення, які до нас ще не дійшли в такій мірі, як це бачимо в інших країнах. Я скажу про іншу проблему, яка нас вже торкнулася безпосередньо.

За минулий рік офіційно більше сотні жителів Тернопільщини наклали на себе руки. Серед них були, як молоді, так і уже літні люди. Треба сказати, що суїциди це давно вивчений феномен. Відомо, що на кожен вдалий акт самогубства припадає чотири спроби себе вбити. Отже, за минулий рік було близько півтисячі наших земляків, які готові були попрощатися з цим життям. Деякі з них уже це зробили, а інші – обов’язково зроблять у майбутньому. Чому це стається? Тому, що ці люди відірвалися від Церкви.

Вони втратили розуміння справжніх життєвих цінностей і прийняли за головні життєві цінності щось таке, що ніякою цінністю не є, за що так дорого поплатилися. Скажу ще й інше.

Зі 100% самогубців лише 20% – справжні психічнохворі. Всі інші – наважилися на страшне рішення при відносно здоровому глузді, від відчаю, нелюбові та втрати життєвих орієнтирів. Орієнтири вони втратили, а до Бога за порадою і підтримкою не звернулися… Впевнений, багато хто з цих людей також вважав християнство всього лиш одним із безлічі намагань знайти Бога. Звичайно, це не так. Це не просто одна з багатьох Істин, це єдина Істина.

– Багато людей кинулися шукати відповіді на свої запитання у буддистів, рідновірів- язичників тощо. Чому це стається і чому це популярно?
– Так, звичайно, в світі живуть не лише атеїсти та християни.

Існують мільйони та мільярди людей, які ніколи так не пізнають усіх глибин того у що вірить Церква. Чому так стається? Тому, що люди з величезним задоволенням вдовольняються релігійним сурогатом.

Вони хочуть моментального результату та стовідсоткової впевненості. Вони хочуть нічим не докладатися, але отримати все тут і негайно. Більшість із цих, цілком рукотворних синтетичних релігій, пропонують людині красиву картинку, за якою насправді нічого не стоїть.

Усі вони побудовані дияволом на принципі напівправди.

У діжку меду завжди додається ложка дьогтю, хоча найчастіше – навпаки.

У діжку дьогтю диявол невидимою рукою додає ложку меду, яким грається з глибинними переживаннями людини чи іншими її рисами: добротою, вірою у справедливість, патріотизмом, любов’ю до тварин, тощо. Це дуже ніжні струни людської душі, на яких вправним маніпуляторам дуже легко грати. В цьому і весь секрет популярності багатьох релігійних і псевдо релігійних течій. Вони не вимагають від людини значної роботи над собою, але швидше навпаки – всіляко потакають її гріхам і слабостям. Хто ж обере сорокаденний піст і п’ятигодинну Всенічну, маючи безліч значно приємніших альтернатив?

– Окрім того, кілька років тому ми навіть думати не могли, що з’явиться петиція про відміну християнської етики в школі, а тепер це наша реальність…
– Петиція про відміну викладання християнської етики в школі в тому вигляді, яка просувалася нещодавно в Тернопільській та Івано-Франківськівській областях, насправді, мала дві сторони. Одна – об’єктивна, інша – цілком суб’єктивна та упереджена. З одного боку, вона виявляла реальні проблеми, непрофесійність викладачів та зловживання, яких допускалися в багатьох навчальних закладах у ставленні до цього курсу. Інша – цілком незріла та незрозуміла, бо мотивуючи наявністю певних проблем у викладанні курсу, автори петиції пропонували не виправляти зловживання та недоліки, а взагалі відмінити такий курс.

Звичайно, такий погляд на проблему є доволі дивним.

Здорове суспільство, про яке ми всі так багато говоримо, можливе лише тоді, коли його будують на християнських ідеалах.

Без елементарних цінностей, які можна навчити людину лише з дитинства, людина перестає бути повноцінною. А тому, уроки християнської етики, хоча вони й не панацея, є запоруко того, що діти хоч десь навчаться розрізняти чорне від білого, якщо не можуть зробити цього ні вдома (бо немає кому вчити), ні в храмі (куди вони їх не приводять).

– Була також петиція про те, що дзвони в церкві занадто голосно дзвонять…
– Знаєте, я сам багато думав про цей випадок. З одного боку – справді, сторонні шуми із сусідньої оселі можуть суттєво заважати нам відпочивати. Однак що більше намагався ставити себе на місце осіб, обурених надмірним звуком саме церковного дзвону, тим більше приходив до висновку, що це проблема не фізична, а психологічна, чи що точніше – духовна. При бажанні люди можуть звикнути до життя в будь-яких умовах, включно з постійним життям у районі залізничного вокзалу. Однак ми говоримо про людей, яких виводить із себе саме церковний дзвін, який кличе на молитву. Скажу, що насправді його використовують не дуже часто – закликаючи на молитву перед службою і кілька разів під час найважливіших моментів служби. Для людей, які живуть у великому, сповненому гамору місті це навіть непомітно. Я вже не кажу, що дуже добре людям, які живуть так близько біля храму, що настільки голосно чують звуки дзвону, було б не лише стати парафіянами цих храмів, але й навчитися чудового та рідкісного в наш час мистецтва дзвонарства (усміхається, – авт.). Інша справа – звукові підсилювачі та колонки, які ретранслюють богослужіння на весь квартал. Особисто я – проти таких нововведень без особливої на це потреби.

Той, хто хоче молитися – прийде до храму, а кому це не цікаво – буде лише зайвий раз дратуватися.

– У садочку вихователька запитувала моїх друзів, чи можна до дитини сказати “Христос народився”, бо сьогодні є дуже багато людей, які вірять у все, тільки не в Бога. Чому так відбувається?
– Це відбувається в силу цілої низки причин, і в кожному конкретному випадку є своє пояснення. Скажімо, якась дуже релігійна родина мусульман чи Свідків Єгови, яка так багато зусиль вкладала в те, щоб переконати власне дитя, що воно «не таке як усі», дізнається, що його виховують загальною програмою, як усіх нормальних українців. Звичайно, гордих і самозакоханих людей це не може не обурювати. Так, і родина атеїстів сподівається, що їх нащадок також, як і вони, колись виросте безбожником. А особливо «просунуті» псевдоєвпропейські родини, в свою чергу, вважають, що релігія це приватна справа кожного, а тому – чекають на те, щоб дитя виросло, змужніло й само обрало собі храм, у який захоче ходити або не ходити.

Не будемо зараз сперечатися про помилковість таких поглядів. Краще скажу, що на місці виховательок я б не сильно переймався. Принаймні, поки ми ще живемо в Україні, традиційно християнській державі.

Хто хоче відрізнятися від інших – нехай змінюється сам, а не змушує під себе підлаштовуватися всіх інших.

У Європі таких питань не виникає, бо євреї утримують суто єврейські навчальні заклади, мусульмани – мусульманські, католики – католицькі. Не підходить щось із того, що є надбанням нашого народу? Виховуй дитину в приватних педагогів або повертайся на свою історичну батьківщину.

Навіть будучи не зовсім ідеальним християнином, я точно знаю, що вірі в Спасителя нашого Ісуса Христа немає альтернатив. До цього переконання я дійшов не лише багато років поспіль вивчаючи теорію та догмати, але просто перебуваючи, «живучи» в Церкві. Наш Бог – Бог Любов. Він живий і близький. Він поруч кожного, хто Його не відганяє своїм злом і гріхом. Чи може Він так зображений у Євангелії комусь не подобатися? Звісно, що може, навіть не дивлячись на те, що він ідеал.

Темрява завжди ненавидить Світло.

Ще за земного життя Його, єдиного Праведника у цілому всесвіті, люди не могли терпіти. Його гнали, зводили наклепи, неодноразово хотіли побити камінням за богохульство. Зрештою, Він був зраджений одним із найближчих учнів, а інші люди,навіть невідомі, після несправедливого суду, тяжко Його били, глузували над ним і плювали на Нього. Згодом, римські солдати цинічно знущалися над Ним, змушували нести на гору важкого хреста, на якому і прибили Його, обезсиленого та залитого кров’ю. Хіба люди змінилися? Ні, такі ж. Але й Христос такий же. То ж людей, які вважають Його та Його Церкву надто категоричною та негнучкою – теж не бракує. Так і живемо.

Ми Христа розпинаємо, а Він у цей час за нас молиться  Небесному Отцеві – “Прости їх, бо не знають що роблять…”.