Шукав інформацію в архівах, розпитував старожилів та краєзнавців, моніторив згадки в Інтернеті та книгах. Отець Олексій Філюк кілька років збирав історичні згадки про минуле села Білозірки. Все розпочалося у 2017 році, коли священник став парохом місцевого храму Архистратига Михаїла.

• Біля церкви є дві давні усипальниці, де поховані фундатори нашого храму, – розповідає отець Олексій. – Мене дуже зацікавили ці старовинні споруди. Вже у 2017 році ми відреставрували одну з них, а  згодом другу. Одна усипальниця у формі каплички, інша на вигляд як маленька церква.  Там спочивають Євгеній і Єлизавета Турао та родина Митрофанових.  Це були відомі люди того часу, меценати. Щоправда у радянські часи прах перенесли з двох в одну усипальницю. В мене виникла ідея дізнатися більше про вельмож, яких поховали біля нашого храму, знайти їхні фото, загалом дослідити детальніше історію Білозірки.

Місто з ярмарками і волосний центр

Село Білозірка має дуже цікаву історію. Перша писемна згадка про нього датується 1545 роком. Чому саме так назвали поселення – невідомо. Існують легенди, що мандрівники неодмінно заходили до села, у якому на небосхилі сяяла біла зірка. Здавалося, що вона могла освітити все навколо навіть без місяця. Інша легенда говорить, що за селом на пагорбі стояла біла хата. Ввечері її здалека було видно. Мандрівники, ідучи говорили: «Зайдімо до села. Там щось біліє, як зірка на землі». Також існує версія, що за селом на Збручі є білі озера. На жаль, внаслідок невдалої меліорації вони висохли. Тільки коли йдуть великі дощі, то озера частково наповнюються водою. Ймовірно, від назви озер походить назва села.

• Білозірка була у власності впливових вельмож. У 1583 році король Сигізмунд І подарував цю місцевість князям Збаразьким, – розповідає Олексій Філюк. –  Згодом Білозірка перейшла до князів Вишневецьких, потім — до Огінських, з 1743 року — до Бржостовських. Саме Адам Бржостовський перетворив Білозірку на справжнє містечко, яке ярмаркувало чотири рази на рік, тоді коли на Лановеччині взагалі не було ніде ярмарків.  Шляхтич збудував тут власну резиденцію. В селі діяла фабрика вітрильного полотна. У 1781 році Білозірку  відвідав польський король Станіслав-Август Понятовський. Після цього вона отримала міські права і стала волосним центром Кременецького повіту Волинської губернії з 1797 року. Тут була аптека, лікарня, телеграф, середня школа, працювало 27 крамниць.

Згодом палац у Білозірці перейшов у власність російської родини Теплякових. Історики пишуть, що вони були підставними особами. А мешкали у палаці меценати місцевого храму Євгеній і Єлизавета Турао та їх донька Євгенія з чоловіком. І саме у Білозірці їх і поховали біля храму в двох усипальницях.

Занепад Білозірки розпочався після Першої світової війни. Радянська влада надала їй статус села у 1939 році. А розкішний палац з терасами, ставами і найкращим парком на всій півночі Волині знищила радянська влада та розібрали місцеві жителі.

Будемо шукати підземний хід, що тягнувся на 6 кілометрів

Отець Олексій протягом трьох років, по крупинці, досліджував історію села. Врешті йому вдалося зібрати, окрім цікавих даних, понад півсотні фото про минуле Білозірки за останні 200 років. Він зробив їх репродукції, роздрукував, придбав рамки і мольберти, аби можна було на будь-якій локації показувати світлини.

• Завдячуючи Богові, мені вдалося втілити у реальність свою маленьку мрію та презентувати у храмі села Білозірка фотовиставку «Історія села у двохстолітніх фотографіях», – каже  отець Олексій. – Частину фото я брав у родин священників, які служили у цьому храмі. Дуже допомогла мені вчителька з Білозірки Софія Григорівна Негода, яка написала книгу про село. Багато інформації я отримав зі спогадів схиігумені Євгенії, яка мешкала у Єрусалимі. Вона розповідає про маєток її родини у Білозірці, про храм, куди дуже любив приходити її син. Також монахиня описує, що їм доводилося втікати з палацу підземним ходом завдовжки близько шести кілометрів, який вів у Галіцію. Тепер ми маємо мету знайти цей підземних хід. Сьогодні на місці палацу розташований зернотік. А від розкішної споруди залишилася лише частина огорожі парку.

«Люди, слухаючи історію свого села, плакали»

Найстаріше фото на виставці датується 1781 роком – це перефотографована літографія палацу у Білозірці. Її зробили під час візиту польського короля. На інших світлинах –  вельможі, які мешкали тут, власники села, священнослужителі, котрі служили у храмі з 1880 року і до сьогодні, їх родини з мирянами,  церковні хори, учні і вчителі недільної школи, околиці Білозірки та її жителі. Отець Олексій планує ще доповнювати виставку новими світлинами і закликає усіх, хто має інформацію або давні фото Білозірки, поділилися цією інформацією, щоб дізнатися ще більше нового про історію села.

• Мені дуже приємно, що люди із великим зацікавленням сприйняли виставку, – розповідає отець Олексій. – Парафіяни були розчулені і приємно вражені. Слухаючи історію свого села, про життя своїх предків, вони плакали. Дуже багато всього розпитували, перефотографовували світлини, ділилися власними спогадами.

Юля ТОМЧИШИН.