11 років тому у тернополянки Світлани Безпятчук померла донька. Хворіла. Жінка ніяк не могла оговтатись. Згорьована, каже, без доньки свого майбутнього не уявляла. Щоб хоч якось втішити Світлану, знайома запросила до майстерні “Вертеп”. Тут люди з інвалідністю займались рукоділлям. Зустріч з ними змусила Світлану продовжити приходити у “Вертеп”.

“Коли я прийшла сюди, мене друзі дуже гарно прийняли. Коли я мала вже йти додому, то мене така дівчинка Оля Олійник так обійняла, як колись це робила моя донька. Я тоді розплакалася, зрозуміла, що моя дитина хоче, щоб я була тут”, – каже менеджерка майстерні “Вертеп” Світлана Безпятчук.

Відтоді Світлана стала частинкою майстерні. Усіх учасників тут лагідно називають друзями. Вона приходить сюди щодня вже 11 років, щоб допомагати особливим людям творити. Адже робота руками для них – неабиякий подвиг. У кімнаті багато виробів відвідувачів майстерні – свічки, еко-сумки, валяні фігурки, ручні мила. Вони дуже стараються.

Щоб вироби вдавалися друзям допомагає асистентка. Потім їх реалізовують у крамничці при церкві “Матері Божої Неустанної Помочі” та інших парафіях Тернополя.

“По інших парафіях робимо такі ярмарки-презентації. Маємо можливість розповідати про себе з друзями, показувати свої вироби і продавати їх. Ми на ці кошти жертводавців існуємо”, – додає асистентка майстерні “Вертеп” Ірина Чайка.

Загалом у “Вертепі” 12 друзів. Щоправда, сьогодні прийшли не всі. Традиційно їхній день розпочинається з молитви і читання Святого Письма. Далі – кожен приступає до того, чим захоплюється. Для таких людей “Вертеп” – як ковток свіжого повітря і можливість не сидіти у чотирьох стінах. Бо їм складно адаптуватися у суспільстві. А вони так хочуть бути потрібними.

Оксана Смільська, Тарас Троян, Володимир Сосна, Т1 Новини