Три країни, вісім перевалів і 170 кілометрів пішки по мальовничих Альпах — усе це під силу та до снаги моїм співрозмовницям: уродженці села Оліїв, що на Зборівщині, випускниці ТНЕУ Оксані Корінь та франківчанці Анастасії Сові, які люблять мандрувати і проводити час яскраво. Пише Нова…

«Зірватися» з місця і вирушити автостопом до Франції, «намотати» з наплічниками майже дві сотні кілометрів французькими, італійськими та швейцарськими Альпами за вісім днів, милуватися неймовірними гірськими кряжами і зустрічати світанок у наметі з краєвидом, від якого просто мурашки по шкірі, — це все про них! А витратили дівчата на усе це задоволення по… 200 євро! «Це ми ще «шиканули», — сміється Оксана, — і повертаючись додому із нашої Пригоди, вирішили уже не автостопити, а потратили по 80 євро на зворотну дорогу автобусом та бла-бла каром… У попередніх своїх мандрівках, скажімо, автостопом до Албанії через вісім країн, я узагалі у 50 євро «за все про все» вклалася… Тож, вирушаючи цьогоріч у червні у Tour du Mont-Blanc (Тур де Монблан, або похід навколо Монблану), заздалегідь знали, що мандруватимемо автостопом, знаходитимемо житло за допомогою каучсерфінгу, щодня знайомлячись і спілкуючись з новими людьми…».

Незважаючи на юний вік (Насті 20, Оксані 22 роки), у «скарбничці» подорожей кожної з дівчат уже добрий десяток, а то й два країн, у своїх мандрах вони встигли «настопити» понад сотню автівок, знайти десятки нових друзів та причин для усмішок… Саме тому вони вважають, що подорожі є найкращою освітою, інвестицією і просто — справжнім проживанням життя…

Щоб зруйнувати стереотипи, досить просто стати на дорогу й підняти догори великий палець. І так розпочнеться твоя подорож та пригода… Ти ніколи не повертаєшся з мандрівки таким, яким був раніше. Напевно, тому люди й подорожують — аби змінювати себе, а потім уже — і цей світ, переконані дівчата.

— Подорожі автостопом, життя в наметі та каучсерфінг разюче відрізняються від «олінклюзивів», турів та путівок, — каже Оксана. — Цей спосіб мандрування робить тебе частиною країни, яку відвідуєш, дозволяє побачити її зусібіч… Як на мене, саме подорожування автостопом дає змогу повною мірою відкрити для себе нову країну. Автостоп — це не лише бюджетно, а й цікаво: я ду-у-же люблю спілкуватися з людьми… У нас уже назбиралося сті-і-і-ільки хороших, неймовірних історій про те, наскільки легко долати кілометри, наскільки багато у світі хороших і добрих людей, і жодної — негативної… Навіть поліціянти у Франції, побачивши, що ми «стопимо» у забороненому для цього місці — на швидкісному автобані, всього лише… підвезли нас до вокзалу і побажали щасливої дороги! (Сміється, — авт.).

— Бували випадки, коли, почувши, що ми шукаємо місце для ночівлі, випадкові попутники запрошували нас до себе додому, де ми за смачною вечерею могли поговорити про все на світі, — пригадує Настя. — Проте вважаючи, що каучсерфінг — це просто безкоштовна ночівля, ви помиляєтеся. Це частина культурного обміну між країнами, адже якщо місцевий мешканець запросив вас до себе додому, отже, ви йому цікаві… Прийти в гості до каучсерфера і просто «завалитися» спати — це неввічливо, адже людині хочеться поспілкуватися з вами, почути ваші враження про його країну та послухати розповідь про вашу. Ми щасливі з того, що, вирушивши у подорож Альпами, знайшли там так багато щирих і відкритих людей…

Тур де Монблан — неймовірний «фан»!

— Tour de Mont-Blanc — один із найпопулярніших трекінгових маршрутів Європи Монблану, — розповідає Оксана. — Унікальний маршрут має приблизно 170 кілометрів і огинає найвищу вершину Європи — гору Монблан, пролягаючи територіями одразу трьох держав — Франції, Італії та Швейцарії. Ми вирушили у похід удвох, прихопивши наплічники зі всім необхідним для таборування спорядженням та добравшись автостопом із Варшави до французького містечка Шамоні — одного з найбільших і найпопулярніших гірськолижних курортів Франції. Наш маршрут на Тур де Монблан починався з містечка Лез Ушу. Йти маршрутом можна як за «годинниковою стрілкою» (там зазвичай менше людей), так і проти — це вважається «класикою жанру». У червні в Альпах так званий «високий сезон», тож людей було дуже багато: найбільше американців і корейців, проте ми зустрічали туристів зі всього світу — і всі дуже різні і дуже цікаві.

Загалом враження залишилися тільки найпозитивніші. Пейзажі дивовижні, люди доброзичливі, трава смарагдова, гори білосніжні!

Назва Монблан у багатьох викликає враження, що маршрут проходить через саму вершину, проте це не так. Він пролягає сусідніми хребтами, що дозволяє мандрівнику насолодитись неймовірними краєвидами на Монблан з усіх боків. І, що найцікавіше, єдиного варіанту маршруту не існує – кожен обирає складність проходження сам. Хочете навантажень? – вперед на хребет! Бажаєте спокійну прогулянку? – вирушайте траверсом. Це пояснює наявність на стежці туристів всіх рівнів підготовки та вікових категорій. Навіть велосипедисти тут не рідкість. Для «лінивих» є підйомники на гору, також можна скорочувати маршрут, під’їжджаючи маршрутками…

На маршруті заблукати складно — скрізь вказівники, стрічки, позначки… А ще всі люди тут — велика комуна, при зустрічі вітаються, усміхаються, спілкуються… За вісім днів ми зустрічали практично одних і тих же людей і уже в кінці маршруту віталися, як добрі знайомі. В основному мандрівники ночують у притулках (ночівля у високогірних готелях на «нарах» із спальником та карематом, а також зі сніданком та вечерею коштує 70-80 євро, кемпінги у Швейцарії коштують 15 євро з людини в наметі, у Франції дешевше — по 10 євро…) Ми були «відлюдники» — ставили намети десь у віддаленій місцині.

Про тут є своя специфіка: у Франції можна ставити намети для ночівлі будь-де, в Італії кемпінг дозволено лише вище 2500 м,  а в Швейцарії кемпінг будь-де заборонений, і ми зі своїм наметом “маскувались” у найдрімучіших хащах (Сміється, – авт.). Готували на пальнику, маючи повноцінну гарячу їжу двічі, а то й тричі на день. Їжу, спеціальні сублімати, ми брали з собою, і тільки спускаючись кілька разів у великі міста в кожній з трьох країн, купували у супермаркетах овочі, фрукти, смачнющі багети, швейцарський шоколад.

Сам маршрут надивовижу красивий і різноманітний. Це і гори, і поля, і водоспади, і озера, і села з неймовірно мальовничими хатинками… Маршрут влаштований так, що практично немає рівних доріг: потрібно йти або вгору, або вниз, причому підйоми і спуски значні – наприклад, з 1000 м потрібно піднятись до 2665 м (максимальна висота маршруту) з рюкзаком за спиною. Але взагалі наш маршрут був не важким, більше того, ми, будучи у тоненьких лосинах і навіть шортах, із здивуванням дивились на американських і китайських туристів у… “кішках”, у зимових черевиках і теплих костюмах. Так, у червні в Альпах ще доволі багато снігу, але насправді ми не мерзли, а почувались дуже зручно і комфортно… А побаченого і пережитого просто не переповісти: усі ці неймовірної краси краєвиди, величні гори, кришталеві водойми, незаймана природа з незвичайною рослинністю…

Незважаючи на популярність маршруту, залишається враження, що ти знаходишся у дикій природі: йдеш, слухаєш спів птахів, а на стежку перед тобою вискакують… альпійські козли…

Усе це треба бачити і пережити… Тож, тим. хто ще збирається у подорож, всі поради можемо звести до одної – мандруйте!  “Відпустіть” страхи, довіряйте життю і Вам відкриватимуться усе нові можливості і нові місця…