Файне місто

Зворушлива історія про воїна артилерійської бригади і дівчинку облетіла днями весь Тернопіль

c283c3f9d0e55f9401157d45d3fff1c1a789aac8За допомогою журналістів військовий розшукав дитину, котра намалювала йому малюнок, який оберігав його на Сході України. Про зворушливу історію розповіли на сторінці 44 окремої артилерійської бригади.

«Ці долоньки на папері вже давненько зі мною, – пояснив Андрій Пристайко розгортаючи затертий кольоровий листочок. Я весь час носив його під серцем, – біля образків, в лівій нагрудній кишені». – Привіз його наш земляк, Василь Конько, коли приїжджав до нас з волонтерами, пише Доба.

Будучи в АТО, Андрій зателефонував з проханням до своїх цивільних товаришів допомогти розшукати дівчинку. Підключивши друзів, тернопільська журналістка медіа – корпорації RIA плюс Ірина Белякова разом з колегами опитали кілька десятків знайомих, причетних до тернопільської дошкільної освіти. На жаль, результату це не дало. Тому вона вирішила опублікувати пост на своїй сторінці у Фейсбук про пошук дівчинки, з фото її малюнків. На швидкий результат мало розраховували. Тим паче, на позитивний. Адже навіть прізвище малечі було написано не надто розбірливо. Але вже за кілька годин небайдужі тернополяни скидали в коментарях і адресу тернопільського садочку, і давали чимало порад, з якого боку починати пошуки.

За декілька годин з’явився коментар: так, є така дівчинка. Вона цього року закінчує садочок у Тернополі. За годину – телефон завідуючої садочку, до якого ходить Юлечка. А на ранок месенджер підморгував новою звісткою: «Я – Оля Турчин. Мама Юлі. Мій телефон…» Далі події відбувались дуже швидко. Тим часом Андрій доїжджав до Тернополя зі Сходу.

І ось довгоочікувана мить. Кремезний чолов’яга у військовій формі, який помітно нервує, але рішуче йде до дверей, тримаючи в руках подаруночки для Юлечки і її одногрупників.

Не пригадую, коли востаннє так хвилювався, – зізнається Андрій.

У музичній залі його зустріли поглядами три десятки малих вихованців. Малюки, одягнені у святкові вишиванки, затихли, споглядаючи за кремезним чоловіком у формі з відзнаками на грудях, у руках якого було близько 40 жовто-блакитних кульок. Емоції, які ми відчули за півгодини у садочку, важко описати словами. Малюки підготували для воїна святкову концертну програму, а старші читали власноруч за одну ніч написані вірші, які кожним словом полосували по серцю, ніби зачіпали найпотаємніші куточки душі. А ще маленькі тернополяни передали стос малюнків для Андрія побратимів, які власноруч намалювали того ж ранку. І очі малюків стають сумні.

І кажуть діти: «Ні війні!» І з трепетом малюнки малювали. Прості й такі ще неумілі слова так кострубато всі писали… Але це по-дитячому так щиро, – йшлося у віршованих рядках. І побажання – миру усім. І щоб кожен воїн повернувся з війни. До своїх сімей. І до мирного спокійного життя.

Маленькі сердечка юних вихованців, можливо, ще не можуть висказати, що вони відчувають. Але цими малюнками, віршами вони вкотре дякують усім своїм захисникам.

«Ми не вперше у садочку малюємо, і ангеликів робили, і цукерки передавали воїнам АТО» – каже мама Юлі. – Чесно, не думала, що моя дитина зможе так торкнутись серця воїна. Вона малювала сама, без сторонньої допомоги і ми дуже хотіли, аби все було зроблено її руками, від усього серця. То ж нехай навіть ці малюночки від наших діток гріють їх серця, хай Божа ласка їх оберігає, і всі вони чим швидше повертаються додому, туди де їх люблять і чекають.








Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Пошук

МИ У FACEBOOK