Файне місто

Жахлива історія тернополянки: її вбила людська байдужість

Ми з подружкою насолоджуємося теплим літнім днем. Розкошуємо, бо сесія успішно здана. Ласуємо смачним тортом із чаєм. Олена гортає мій фотоальбом. Сміється з того, яким кумедним дівчиськом я була в дитинстві.

images-7

— Ой, яка красива дівчинка! — вигукує, демонструючи мені світлину, де я міцно обіймаю біляву й блакитнооку ровесницю. — Це твоя сестричка? Така симпатюля.

— Подружка, — похмурнію я, відганяючи спогади.

— Ви із нею досі спілкуєтесь? — не вгаває Олена.

«Мабуть, треба сказати правду», — думаю я.

— Улянка пoмeрла, коли їй ледь виповнилося шість. Її вбuв власний батько.

Подруга полотніє від жaху і закриває обличчя руками, а я видобуваю усі спомини про свою сусідку.

Чи не усі мешканці нашого під’їзду знали, що Улянчиній мамі перепадає від благовірного.

Завжди ввічливий і стриманий на людях дядько Віталій удома наче божеволів. Лупцював дружину руками, копав ногами або шпурляв у неї речі. Причин для бійки довго не шукав. Несмачний борщ — тарілка об стіну. Поганий настрій — кулаком в обличчя. А якщо, не доведи Боже, затрималася на роботі…

Улянчина мама своїм горем ні з ким не ділилася. Не втручалися у проблеми родини і сусіди. Деякі жіночки ще й виправдовували дядька Віталія: «Ну, поганий характер, це правда. Але ж сім’ю утримує, зарплатні не пропиває. Головне, у дитини є тато». Ох, мені досі соромно за ті переконання дорослих. Бо якби вони були трохи уважніші й не жили за принципом «моя хата скраю», то трaгeдії можна було б уникнути. Якщо б вони не виправдовували тиpана й допомогли його виснаженій дружині звільнитися з-під його впливу, дитина була б жива.

Чому ніхто з них не помічав, як Улянка до пізніх сутінків засиджується на дитмайданчику, щоб затягнути час до зустрічі з татом? І блідне, почувши його голос.

…Того ранку дядькові Віталієві здалося, що дружина погано випрасувала йому сорочку. Він схопив праску і кинув нею в жінку. Та праска поцілила в голову Улянки. Дівчинка помepла до приїзду «швидкої». Маленьке янголятко в білій сукні в останню путь проводжали усім двором. А мені ще довго снилися жaхiття.

Тривалий час я намагалася стерти з пам’яті все про мою вбuту подругу. Та подорослішавши, зрозуміла: Улянка має стати для мене нагадуванням того, до яких страшних, смepтельних наслідків призводить людська байдужість.

ДІАНА,  м. Тернопіль.

One Response to Жахлива історія тернополянки: її вбила людська байдужість

  1. Оля коментує:

    Хто буде пхатися в чужу сімю якщо баба без пізд.лі як без пряників.Сьогодні шпіцака получила завтра улибається ненаглядному піську дає х..я заглотує.Є різні люди щось не подобається вацки зібрала і вишвирнула.У нас є ще поліція є закони.Якщо вже неможе поліція розібратися тоді розбираюся сама прийшов йобко пяний кипячу воду на голову сліпаки випекла осліп і більше не бачить чаркуі не бє нікого і ще пенсію получає ,ну чим не мрія.Люди ви самі без х..в не можете витримати гоните по тих слупах а потім ще хочите щоб вас хтось захищав.Мама ваша що кантужена була чого не піти до сусідки до людей пожалітися.В крайньому разі качалкою голову розвалити ненаглядному,забрати дітейвідвезти до бабусі поїхати в Польщу на заробітки,виїати у Львів в Одесу,Та 1000 варіантів є якщо ти не інвалід у тебе є руки і голова.Не могла піська втікнути хотіла його може в день добре бив по морді а в ночі добре пердолив. Є батьки якісь родичі сестра брат пожалітися щоб зловили алканавта скрутили хихла.Проблема у вашій мамі шановна.Встидайтеся писати таку чехню.

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Пошук

МИ У FACEBOOK