У ресторані Нью-Йорка господиня годує американців варениками за родинним рецептом.

За короткий час невеличкий ресторан у Нью-Йорку прославився на весь світ.  Ідея, що за кілька десятків доларів можна перенестися в дитинство, де все здавалося кращим і смачнішим, приваблює все більше клієнтів.

Джо Скаравелла — власник італійського ресторану «Енотека Марія», який суттєво відрізняється від конкурентів тим, що замість професійних кухарів на роботу Джо наймає винятково… бабусь. Спершу – лише італійських, а з минулого року – господинь з різних куточків світу. До усіх страв, які готують «нонни», так італійською називають бабусь, у власника є лише одна вимога – аби рецепти були автентичними. «Професійні кухарі – чудові. Вони ідуть до школи, важко працюють, аби відшліфувати майстерність. Але вони – першоджерело», — пояснює Джо Скаравелла.

Нині в «Eнотеці» на «ротації» — бабусі із понад 20-ти країн. «Це мало сенс. Спершу я втішав своє серце, коли італійські бабусі готували тут, бо я втратив усіх своїх, — зізнається Джо. – А пізніше я сказав собі: чому б нам не віддати належне й іншим культурам світу?»

Нещодавно працювати у ресторані почала перша «нонна» з України. Журналісти «Голосу Америки» познайомилися із українською господинею ближче.

За статусом пані Алла ще не бабуся, адже своїх онуків поки не має. Але ця умова – не обов’язкова. Головне – аби вміла готувати, хотіла поділитися досвідом і була старшою за 50.

Всі страви в меню пані Алли — за родинними рецептами. «Для мене дуже важливо покласти часник у котлети так, як робила моя мама. І коли мама їх смажила, вони пахли аж до сусідів», — згадує жінка і додає: — Це так тішить, коли ти далеко від своєї рідної країни і маєш можливість приготувати українську страву. Це дуже, дуже приємно!»

Пані Алла у США нещодавно, адаптація далася їй надзвичайно складно. Втім, робота в «Енотеці», попри слабку англійську та іноземне походження, змусила її повірити у власні сили.

«Я в захопленні, що Джо придумав цю ідею для жінок такого віку, як ми, коли хочеться ще щось робити, і є бажання, і хочеться ще жити та пізнавати… У мене наче крила виросли!» — зізнається українська господиня.

Аби встигнути наварити вареників на усіх охочих, допомогти впоратися пані Аллі береться професійний помічник. Йому українська господиня довіряє розкачувати тісто. Ціна за порцію українських вареників з картоплею, які в меню називають «равіолі», — 20 доларів. Стільки ж просять за котлети з пюре і салатом з редькою.  «Я не зацікавлений у вишуканій кулінарії. Мені найбільше подобаються страви, які вигадали через бідність, бо мені здається, що саме ті прості страви – справжні”, — вважає власник ресторану.

Економити Джо навчила мама, яка жила за часів Великої депресії. Нині вона поруч із чоловіком дивиться за сином із старої фотокартки. Щоранку Джо ставить біля світлини батьків келих вина і запалює свічку. Власне, на гроші, які залишила мама, Скаравелла відкрив цей ресторан і назвав її ім’ям.

Джерело: НОВА Тернопільська газета