Файне місто

Тернополянка Вікторія Кривоніс опанувала всі шви та техніки борщівської вишивки

З тернопільською майстринею Вікторією Кривоніс я познайомилась під час представлення Всеукраїнського проекту «Відродження борщівської сорочки» у Тернополі. Пані Вікторія займалась упорядкуванням схем для нього на основі книжки Людмили та Олексія Покусінських «Борщівська народна сорочка», – пише Терен. А також відшила свій зразок із змережуваннями. Варто зазначити, що майстриня — співзасновниця та викладачка школи борщівської народної сорочки. До речі, незабаром «Відродження борщівської сорочки» покажуть у Києві. Тож поспілкувалась і про цей проект, і про те, що особливе у вишивці. 

— Прочитала, що вишивкою ви почали займатись 17 років тому. Розкажіть, що такого в цьому рукоділлі, що тримає вас і надихає?

— Вишивка, як малюнок. Я можу намалювати на полотні історичну повість, можу казку, можу фантастичний роман. Вона прекрасна у своєму різноманітті. Вона, як пісня. Може бути журливою, ностальгійною, веселою, мелодійною і завжди прекрасною.

— Ви освоїли 200 технік і швів. Які з них були найважчими, які найцікавішими?

— Зі всіх технік і швів, найважчою технікою для мене є хрестик. Найцікавішою завжди є нова, яку хочу вивчити, чи вивчаю. Я зосереджую увагу на тих, котрими вчу вишивати бажаючих зануритись в прекрасний світ вишивки. Улюблена завжди та, котрою я вишиваю свій наступний виріб.

— Є щось, що відрізняє нашу вишивку від інших?

— Звичайно є багато схожого, але українська вишивка для мене рідніша. Вона багатша, різноманітніша, миліша серцю.

— Як гадаєте, чому вишиття — традиційний атрибут української культури?

— Через багатий внутрішній світ нашого народу, щедру землю на якій ми зростаємо, через любов, яку український нарід плекає до неньки України.

— Ви разом із Майєю Юркевич та Ларисою Овчарук заснували школу борщівської народної сорочки. Яку мету ставили собі цим кроком?

— Принести сучасникам культуру наших предків, вернути пам’ять поколінь, прищепити молоді любов до традицій нашого народу.

 Для проекту «Відродження борщівської народної сорочки» ви підготували змережування. Чому саме цей шов, чим він цікавий? 

— Цими швами, а їх на зразку десь десять різновидів, з’єднували, змережували деталі сорочки. Існували навіть змережування, які вишивали тільки на чоловічих сорочках! Я хотіла, щоб один з аркушів був як лейтмотив всього проекту, і подумала, що саме змережування, яке не тільки з’єднує, але й прикрашає виріб, може стати ним.

 — Які інші шви та техніки борщівської вишивки ви опанували і чому саме такі?

— Існує понад 50 технік і швів, котрі використовують в борщівських сорочках. Звичайно, що я опанувала їх всі. І тепер я намагаюсь передати свої знання, для того, щоб більше людей взнало про унікальність, красу борщівської сорочки.

— Традиційно для борщівських сорочок використовували вовняні нитки. Прочитала, що для однієї з сорочок ви використали шовк. Розкажіть про те, як нитки впливають на роботу.

— Так, дійсно, для борщівських сорочок традиційно використовували вовну, в силу того, що люди, котрі жили на тій території, вирощували овець, і мали з чого робити нитки. Однак, були і багатші, заможніші родини, які могли дозволити собі купити дорогий шовк. Сорочки, вишиті шовком, трапляються рідше, але вони прекрасні! Коли мені до рук потрапили два мотки грубого некрученого шовку, я відразу вирішила, що саме ними вишию сорочку. Шовк лискучий, м’який в роботі, і має багатий вигляд. Зараз я вишиваю сорочку вовною. Важче. Але гарно по-своєму.

— Ви любите інтерпретувати візерунки, додаючи свого. Розкажіть, як це відбувається, на що покладаєтесь, вишиваючи?

— Змінюючи візерунки, покладаюсь на свій смак, досвід і навіть настрій. Тому в мене ніколи немає чіткого плану, якою буде наступна моя сорочка. Тобто я знаю на початку, що я хочу, але в процесі вишивання змінюю, коректую, і виходить деколи зовсім інша річ.

— Ви навчаєте цьому рукоділлю й інших. Яким швам і технікам найчастіше хочуть навчитись? Як гадаєте, чому?

— Найчастіше хочуть навчитись вишивати традиційними техніками і швами: верхоплут, низь, мережки, тощо. Напевне, теперішнє покоління хоче вернути те, що в нас насильно забирали сторіччями. Забирали культуру, мову, традиції… І тепер ми прагнемо відновити наше коріння.

— Що для вас головне у вишивці?

— Смак.

Запитувала Анна Золотнюк






Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Пошук

МИ У FACEBOOK