Жила жінка не зовсім щасливим життям, і от вирішила знайти свою половинку в Інтернеті.

Відгукнувся німець на ім’я Дональд. Був лікарем, але чомусь працював уже п’ять років «на війні в Лівані». Ганну не змусило задуматися ні геть не німецьке ім’я лікаря, ні те, що він нібито працює в Лівані, а не в Німеччині, де найвища в Євросоюзі лікарська зарплата.

Кілька місяців Ганна і Дональд обмінювалися зворушливими листами електронною поштою, але навесні цього року чоловік дозрів до серйозного рішення — запропонував Ганні одружитися, щойно в нього завершиться ліванський контракт. Жінка була на сьомому небі від щастя.

За місяць контракт у Дональда закінчився. Він запакував зароблені гроші у валізу та відправив їх пароплавом до Одеси, а в Ганни попросив 1750 доларів на дорогу в Україну. Засліплена коханням жінка не подумала про те, що лікар міг би просто відкрити банківський рахунок, дійсний у часи електронних грошових переказів у будь-якій країні світу. Не здогадалася і заглянути в Інтернет, аби переконатися, що з Бейрута до Києва Дональд міг би долетіти та ще й смачно пообідати в дорогому ресторані аеропорту «Бориспіль» за 400 доларів.

Вона негайно оббігала знайомих, назичила грошей і вислала Дональду, але чомусь на ім’я його друга. А те, що рахунок друга в одному з відділень Ощадбанку в Києві, теж Ганну не стримало. Далі слід було за телефонним дзвінком начебто з Одеси викупити Дональдову валізу за 1200 доларів. Ганна взяла кредит у банку і викупила валізу коханого, після чого оператор з доставки валіз миттю зникла зі зв’язку.

Її подруга, яка й до того говорила Ганні відкрито, що Дональд аферист, почала сваритися з нею. Дещо розгублена жінка взяла фотографію і пішла до екстрасенса. Той за нещасних 200 доларів сказав Ганні те, що вона й хотіла почути: Дональд — не дуже порядний хлоп. Тим паче, що лікар знову вийшов на зв’язок і запевнив, що валізу забере сам, але зараз тяжко хворіє і потребує грошей на лікування. Ганна набрала кредитів, регулярно слала гроші, але чому не в Ліван, а в Гану, центральноафриканську державу?

Коли сума боргів сягнула суми ледь не в 200 тисяч гривень (7800 доларів США), жінка усвідомила, що Дональда, мабуть, не буде, а ось із боргів вона вже не вийде ніколи. І подалася на одне з популярних українських телешоу жалітися на гірку долю. Кіберполіція пообіцяла розібратися із шахраями, а от столичні приватні детективи вже провели попереднє розслідування і повідомили жінці, що її обмахлювала група шахраїв, як правило, старшокласників та студентів з Гани й Нігерії, які подібним чином через Інтернет розводять на гроші білих лохушок.

Детективи сказали, що Ганні ще пощастило, бо одну столичну пасію її «принц» нагрів на 200 тисяч доларів. Пані виявилася із заможних та злопам’ятних. Вона сама поганяла по світу, підключила детективів і таки знайшла «принца» — 19-річного одеського студента з Гани. Юнак миттєво щез, тому детективи не можуть гарантувати, чи не «годує» він бичків у Чорному морі біля Одеси, чи крокодилів у Гані, бо дуже розлюченою була пані. Тому застерегли комп’ютерних шахраїв: небезпечна робота в них, дуже небезпечна.

А «тлусті коти» в студії скинулися Ганні хто тисячу, а хто й п’ять тисяч, а ще пообіцяли працевлаштувати її на гарну роботу, аби вона змогла вийти з боргів.

Звісно ж, насамкінець можна було б назвати Ганну просто дурепою і на її прикладі застерегти інших, але ж насправді цей випадок (далеко не поодинокий) лише підтверджує: в Україні жахливий дефіцит батька, нормального українського тата, глави сім’ї та годувальника. На жаль, через дідівщину в радянській армії в 70—80-ті роки інститут української сім’ї було зруйновано. Бо в армію дуже часто йшов син господаря, а повертався лихвар. Я прошу читачів старшого покоління, які мешкають у селі, пригадати поведінку дембелів 70—80-х. Як вони себе поводили? Та, як правило, місяць попили-погуляли — і до міста шукати халяву. Ви скажете: в місті йшли на завод  робити. Так, але наслідком їхньої праці стали порожні полиці магазинів у кінці 80-х і порізані заводи в 90-ті. Бо коли людину спочатку безкарно принижують, знущаються з неї, а потім те ж саме робить і вона, в неї втрачаються всі виховані з дитинства орієнтири. Багато «дєдушок» після війська могли лише красти, пити, робити тяп-ляп, брехати, а частина — ще й знущатися над родиною. А без почуття відповідальності батька просто не буде.

Зверніть увагу: наших чоловіків Ганна не шукала, бо самотніми в її віці залишаються, як правило, п’яниці. Але й «принца» вона шукала як окрасу дивана, бо якби виросла в родині, де батько — відповідальний годувальник і вихователь, то ніколи не послала б принцові грошей. Жінці ж підсвідомо був потрібен чоловік, якого вона вже готова була утримувати, аби лише не пив і не бився.

До речі, подивіться на сучасні сільські дискотеки: дівчата тягнуться до агресивних юнаків-пияків, котрі поводяться вульгарно, зневажливо ставляться до освіти, бо такий образ чоловіка для дівчини-підлітка вже створив її батько.

А про шкільну освіту я взагалі мовчу: не знати, де Гана, а де Ліван на карті світу — це норма, а не виняток із норми!

Проте найгірше, що діти в нас часто ростуть без маминої і татової любові. І це справжня українська трагедія, яка потім і кидає наших жінок в обійми сумнівних «принців» з Інтернету.

Ярослав БОРСУК