Перебула добу з діагнозом рак шкіри.

Потім забрала скельце з обласної лікарні й в онкодиспансері виявили, що рак не в мене, а в іншої людини. І не шкіри, а сечового міхура.

Просто “генії” гістології з обллікарні на одному скельці помістили біоматеріал(?) двох різних людей – з моєї папіломки і чийогось міхура.

Не думала писати про це.

Спершу перетворилася на суцільну вдячність Богові за те, що діагноз не підтвердився.
Потім подумала про друзів і фб-френдів, яким довелося жити з онкодіагнозом не одну добу.

Але дійшли думки й до людини, з якою нас поєднало медичне скельце. Якщо мені приписали рак, де гарантія, що їй не написали, ніби цілком здорова? Й людина втрачатиме дорогоцінний час, не лікуючись, або лікуючись не тим.

Вранці пішла в обласну лікарню. Покажіть, прошу, мені людину, яка писала це заключення. Виявилося, що дослідження робила якраз жінка, до якої звернулася. Мій візит не став для неї несподіванкою – напередодні вже мала телефонну розмову з лікаркою, що видаляла ту злощасну папілому.

Тобто немолода, інтелігентна на вигляд пані мала достатньо часу, аби подумати, які наслідки могло спричинити її недбальство. Бо це не лікарська помилка, а елементарна кричуща халатність.

До того ж, я на неї не нападала, тож захищатися пані не мала потреби. Але намагалася зняти будь-яку вину зі себе. Такого не могло бути, бо бути такого не могло.
Але папіломку мені видаляла косметолог-дерматолог, в кабінеті якої часточки ураженого раком сечового міхура справді не могло бути, тож “нахімічили” саме там.

Пані округлила очі, коли попросила, щоб перевірили заключення тієї іншої людини.
Ні формального, ні відчіпного “Вибачте, що так сталося” я від фахівчині не почула.

Власне, оця заскорузлість, невизнання своєї вини (чи вже звична безкарність, бо про гістологію обллікарні – тепер знаю – переповідають легенди) спонукали все-таки написати про це.

Людина не зробила жодних висновків з того, що сталося, отже, подібне може повторитися й обернутися для когось великою бідою – від серцевого нападу з несподіванки до втраченого шансу одужати.

Така от медична реформа…

Наталка ФЕДОРЦІВ