Файне місто

Священик з Тернополя пояснив, чому в неділю не можна працювати

Між вами є і такі, що за гріх не вважають опустити в неділю або в свято Службу Божу, хоч Господь Бог виразно у Законі Своїм наказав святий день святкувати…

церква

Перед тим, як запропонувати вам, дорогі друзі, цей матеріал, хочу сказати, що Святе Євангеліє на цю тему ви чули під час Божественної Літургії в одну із минулих неділь, однак недавно я мав розмову з деякими побожними християнами, які стурбовано говорили, що сьогодні у багатьох храмах сіл і міст дуже мало людей беруть участь у недільних і святкових Службах Божих. Непокоїть те, що в церквах мало молоді, дітей, за релігійне виховання яких в основному відповідають їх батьки, родина. Саме з цієї причини пропоную роздуми, в яких хочу поговорити на тему євангельської притчі про весільну гостину. Христос обрав цю образну форму як один із ефективних методів своєї божественної педагогіки.

З контексту Святого Євангелія ми дізнаємося, що весільна гостина – це не що інше, як Царство Небесне, до якого всі покликані. На жаль, багато людей з різних причин, можливо, через незнання, нерозуміння, а чимало – з недбалості, байдужості, навіть лінивства, ігнорують це Боже запрошення і відповідно втрачають можливість бути присутніми на небесному весіллі. Тим більше, що ця радісна гостина триватиме не один чи кілька днів, а цілу вічність.

Крім того, як сказано у Святому Письмі, Царство Небесне є уже тут, на землі, при умові, якщо ми живемо за Божими Заповідями, християнськими чеснотами, виробляємо у собі чистоту, любов, покору. Зрештою Ісус Христос у Господній молитві «Отче наш» пропонує молитися: «Нехай прийде Царство Твоє». І говорить про Царство як про реальність, яка вже існує.

Візьмімо для прикладу нашу Божественну Літургію, яка починається словами: «Благословенне Царство Отця і Сина і Святого Духа». Ця фраза є своєрідним ключем, яким під час цього Богослужіння відкриваємо Царство Небесне, і вже тут, у храмі, входимо у нього. Для кращого розуміння уявімо собі, що недільного ранку нас розбудив стукіт у двері. Відчинивши їх, ми побачили незнайомих людей, які повідомили, що їх господар, сам цар, запрошує нас з усією родиною до себе на весілля. І це свято відбудеться не десь там далеко, а таки тут, у нашому селі чи місті.

Думаю, що ви, дорогі читачі, здогадалися, яка головна «мораль» цього Христового уроку. Гостинний Цар (а ним є Сам Ісус Христос) не тільки щонеділі, але й кожного разу, коли священики відправляють Службу Божу, запрошує усіх на Свій бенкет, на якому пригощає особливими стравами і напоями. Повірте, що Його слуги стукають у наші двері, а точніше – у двері наших сердець, і промовляють: «Заходьте, будь ласка, до весільної зали, а, отже, до святого храму, і візьміть участь у цій щедрій гостині».

А тепер прошу поглянути на нашу «весільну залу», тобто на святий храм, і подивімося, скільки то запрошених проігнорували цю дуже важливу і потрібну для спасіння душі гостину. Думаю, що розумієте, чому так кажу, адже на кожній Літургії наш всемогутній Цар не просто пригощає смачними стравами чи напоями, а й самого Себе жертвує у Пресвятій Євхаристії. Споживаючи Його Тіло і Кров, ми дійсно приймаємо їжу, яка ніколи не проминає.

Скільки то людей під час цієї Гостини пішли в поле, а скільки, як написано у Святому Євангелії, до крамарства (на базар, до інших буденних справ), лічити не будемо, бо на цю проблему дає нам відповідь остання фраза Євангелія: «Багато бо покликаних, але мало вибраних» (Мт. 22,14). Їх Цар теж кличе, але цим людям ще не відкрилися очі, вуха; на жаль, божественна благодать Святого Духа їх поки що обминула і вони ще сидять у темряві. Тут варто зробити маленьке уточнення: Божа благодать сходить на всіх людей, які її приймають. Обминає тих, котрі, немов перед Ісусом, закрили двері своїх сердець. Святий Теодор Студит вважає, що потрібна відкритість людського серця на Божу благодать і співпраця з нею.

Саме в цьому, очевидно, знаходимо відповідь, чому запрошені відмовилися прийти на весілля. Звичайно, Божа благодать дається кожній людині, але все залежить від того, чи ми відкриваємо двері своєї душі, аби вона туди увійшла. До речі, цю думку дуже вдало підсилює пророк Ісая. Ось порівняйте: «Ой, всі ви спрагнені, йдіть до води, і ті, в кого грошей нема! Ідіть, купуйте без грошей, без плати, вино та молоко!»(Іс.55,1). У нашому випадку, як бачимо, одні йдуть і «купують без плати вино та молоко», а інші лінуються, ігнорують Боже покликання і залишаються голодними, часто й вмирають (духовно) без Божественної поживи. Адже сам Христос говорив, що хто не їстиме Його Тіла і не питиме Його Крові, не матиме життя вічного.

Другим повчальним уроком Ісусової педагогіки у цій притчі є образ гостя у несвятковій одежі. Оскільки перший урок стосувався тих, які знехтували Цареве запрошення, то програма другого уроку стосується усіх тих, які все таки приходять на цю гостину, а точніше – беруть участь у Святій Літургії. Проблема в тому, у якому одязі вони там перебувають? У новому, святковому, чистому, а чи в брудному, подертому. Думаю, що і «мораль» цього уроку ви також зрозуміли. Йдеться не про гарний костюм чи жіноче плаття (хоча, звісно, у непристойному одязі ніхто до церкви не прийде). Але кожен із нас повинен внутрішньо приглянутися до себе, до одягу своєї душі. Який він? Чистий, відновлений у Святій Сповіді, у щирому покаянні, чи заплямлений безліччю гріхів. Пригадуєте, що Господь говорив до Мойсея: «Зніми взуття своє, бо місце, на якому стоїш, святе». Так само й ми повинні перед входом у храм скинути брудне взуття, а з ним і нечистий одяг своєї гріховності, щоб не опинитися в ролі нещасного весільного гостя.

До речі, Никодим Святогорець у книжці «Невидима боротьба» радить перед входом у храм щиро перепросити Господа за допущені гріхи: за недобрі думки, слова, вчинки. Можна проказати Митареву молитву «Боже милостивий, будь мені грішному».

Вбрання – це відповідальність за запрошення, це особистий образ, яким ми випромінюємо у нашому середовищі, це присутність або відсутність Божої благодаті у нашій душі. Від цього залежить, чи ми достойні Царевого запрошення, поклику до Його Царства. Зрештою, при Хрещенні ми співаємо: «Ризу світлу подай мені, Господи! Ти, що одягнувся світлом, наче ризою». А святий апостол Павло з цього приводу нагадує: «Ви, що в Христа хрестилися, у Христа одягнулися». Це означає, що завдяки цій Святій Тайні ми повністю уподібнилися Христові. Його царський одяг – це лагідність, доброта, скромність, покора, любов, прощення… Кожна з цих чеснот – це дорогоцінна нитка, з якої зіткано Ісусів одяг, Його світлу ризу. Пригляньмося до себе, якої з цих «ниток» нам бракує, щоб і наш одяг хоч на йоту був схожим до Христового. Щоби колись у вічності ми прийшли на Його царський бенкет у чистому весільному одязі.

Отець Орест Глубіш, Доба

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Пошук

МИ У FACEBOOK