Файне місто

Олег ШУПЛЯК: «Завдання художника – спонукати людей думати»

Поговорімо про прекрасне. Про мальовничі пейзажі, загадкові, чарівні країни, казкових персонажів. Уявили? Якщо ні, то раджу поглянути на картини нашого земляка, уродженця Бережанського краю Олега Шупляка.  Його пейзажі, натюрморти, абстракції розкривають кругозір, збуджують уяву на стільки, що здається, на якийсь момент сам стаєш героєм одного із його художніх творів. А ще кожна його робота має власну історію, про яку художнику не потрібно розповідати словами, вона розкрита на полотні і яскраво відображає риси характеру, емоції, почуття. Зацікавилися?  Скажемо вам більше, Олег Шупляк малює неповторні карикатури на різноманітну тематику.  Їх художник часто показує у соцмережах. Молодь захоплена таким стилем мистецтва. Можна ще чимало розповідати про цю неординарну, талановиту людину, та краще ми познайомимо читачів із Олегом Шупляком особисто, пише Свобода.

– Пане Олеже, недавно Президент України Петро Порошенко присвоїв вам звання «Заслужений художник України»

-Чи вплинуло це на мою творчість? – жартома перебив художник. – Та ніяк. Таланту не зменшилося, та й не додалося. Хоча варто сказати, що це – висока честь бути достойним такого звання. Тож відчуваю неабияку відповідальність і натхнення працювати для людей.

– Часто з різних куточків як країни, так і світу чуємо про ваші персональні виставки.

– Так, минулий рік був багатим на закордонні вернісажі. Зокрема, в Іспанії, Сербії, Польщі, Португалії. Чимало їх було і в Україні. До прикладу, зовсім недавно шістдесят моїх картин виставили у Коломиї.

На цей рік також маю багато планів, задумів, запрошень у престижні галереї світу.

– Пане Олеже, розкажіть нашим читачам про ваші картини, посвятіть у сокровенне. Зокрема, яке місце у вашій творчості відведено карикатурі?

– Я працюю у багатьох жанрах, люблю експериментувати, відкривати для себе щось нове. Ось і спробував карикатуру. Це дуже складний жанр, мистецтво кількома лініями передати суть. Там панує основна ідея, що викликає певні емоції. Це – як анекдот. Також карикатура, зокрема політична, має бути актуальна, злободенна. На виставках моїх творів цього стилю не побачиш – малюю їх радше для себе або виставляю в Інтернеті на розсуд дописувачів…

Завдання художника, як і письменника, поета чи журналіста (посміхається), – спонукати людей думати, аналізувати. Проте спочатку він має думати сам. Адже художник – не фотоапарат, який відображає дійсність. Він – творець, котрий живе у світі власних думок, ілюзій, образів і зображає це на полотні.

Так, на початках теж любив малювати з натури, зображати красиві пейзажі. Та з часом зрозумів, що я – художник, який малює не те, що бачить, а те, про що думає. Для цього застосовую різні техніки. Прагну втілити думку, злободенну, надактуальну, яка не дає спокою, тож і малюю олівцем на папері чи планшеті й одразу ж – в Інтернет, щоб поділитися цим із людьми.

Аби картину будь-якого жанру, зокрема й карикатуру, глядач сприйняв, зрозумів, відчув, художник має пропустити її через себе. Якщо митець не відчуває того, що він малює, особисто не пережив емоції, почуття, нічого не  вийде. Так, можна витратити на полотно багато фарб, зобразити на дорогому якісному матеріалі, і це буде гарно, але не більше.

– Які найбільш хвилюючі події, думки переживання ви втілили на полотні?

– Не можу виокремити якусь конкретну картину. Тому що кожна з них має свою історію і передісторію. В кожну вклав емоції, переживання, які відчував на той час, і вони були для мене дуже важливі.

Відображав на полотні і нинішню складну ситуацію в країні. Адже художник не може та й не має права залишатися байдужим до цього. Має боротися, правда, пензлем, за мир і спокій, проти несправедливості й цинізму.

– Для вас кожна робота – близька і рідна, однак які із них, на вашу думку, користуються найбільшою популярністю на виставках як тут, так і за кордоном?

– Я працюю у різних жанрах і техніках. Більшість робіт – абстрактного характеру. Люблю маніпулювати кольоровими плямами, шукати гармонію. Художник мислить образами. Хоча треба визнати, що людям до вподоби більш реалістичні зображення. І це не дивно, бо не можуть усі мислити формулами, художніми метафорами.

До прикладу, моя остання колекція «Двозоре» має чимало прихильників. Там я зображав одразу два сюжети…

Ми з паном Олегом ще довго розмовляли про стилі, сюжети, людські уподобання. А коли я запитала, чи мають сьогодні люди час на те, щоб відвідувати виставки, цікавитися мистецтвом, пан Олег, усміхаючись, запитав мене натомість: «А коли мали? Пам’ятаєте конкретний час чи бодай рік, коли мистецтво користувалось великою популярністю?» Зізнаюся, не знала, що відповісти. Тоді художник продовжив: «У кожного мистецтва є свої поціновувачі. Звісно, натовпом на виставки не ходять, але шанувальники є, і я їм дуже вдячний…

А ще мені дивно, коли кажуть: «Важко жити художнику на Україні». А де легко? Художнику, як і будь-якій іншій творчій людині, непросто скрізь. Але водночас добре, тому що відчуває, що творить прекрасне для інших, що знайшов себе, своє місце у світі…»








Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Пошук

МИ У FACEBOOK