Є така в нас у Тернопільській області нечисленна секта вірян, яка має неофіційну назву “кашкетники”. Чоловіки там носять специфічні кашкети зі двома заломами, а жінок називають фломастерами за їхні кольорові хустки у вигляді ковпака. Існують із 1927 року, заснував у Космирині Іван Деркач. Не пиячать, живуть без електрики, багатьма іншими благами цивілізації теж не користуються, закриті від суспільства, вибори ігнорують.

Почула про них торік і дуже хотіла побачити на сплаві Дністром. Цього року стоянка була біля змішаного села, що одразу зрозуміло і за підведеними до деяких будинків дротами з електрикою, і за не менш чіткою ознакою – магазином, де можна було купити алкоголь. У селі, де живуть лише непитущі кашкетники, пива ми б не купили.

Нашу звичку вітатися в селах тут ігнорували. Люди переважно відвертаються й ідуть або роблять вигляд, що не чують, продовжуючи пильно розглядати. А от маленькі діти дуже привітні й усміхнені, хоч і тихі. Щось запитаєш – вони сміються та розбігаються, як гномики в тих ковпачках. Чоловіків бачили мало, здається, вони на заробітках країною, бо за працьовитими чесними і тверезими будівельниками в нас черги. Пересуваються возами на конях, розкішних і доглянутих.

Паркани високі та непрозорі, кілька разів помічала, що поза ними хтось за нами уважно стежить. Тиша незвична, бо весь цей фоновий шум від розмов, музики, телевізора, техніки відсутній.

Якісь декорації до фільму. Все ж таки в Україні ще є де розвернутися справжнім репортерам і дослідникам, можна не гірший National Geographic назнімати, ніж 100 років тому. Я фоткала на телефон, непомітно, тому така якість і кількість

Ліна ДЕГТЯРЬОВА

Джерело: UaInfo