Файне місто

«Не вірив ні в себе, ні в те, що спілкуватимуся з Кузьмою в прямому ефірі», – тернопільський радіоведучий

Тернополянин Андрій Махно назвав псевдо майже двадцять років тому в ефірі на радіо. Відтоді життя за освітою верстатника широкого профілю Андрія Цвігуна змінилося. Він один з перших слухачів першого тернопільського радіо, а згодом один з найпопулярніших ведучих. Він починав разом з Сергієм Притулою, але залишився працювати у рідному місті й працює далі. Сьогодні Андрію сорок, але знає його й теперішня молодь як DJ Махно. 

Про свій досвід на радіо, ді-джейство, проведення різноманітних заходів та багато іншого читайте у розмові з бренд-войсом «Доби» Андрієм Махно.

Як сталося так, що ви за освітою верстатник, почали працювати на радіо?

Слухав музичні програми ще до служби в армії на загальноукраїнських радіоканалах, а потім в армії, на роботі в охоронній фірмі, спостерігав за розвитком радіо. Виписував назви пісень у денній музичній програмі, а вночі, на повторі, записував їх на касети. Я був чи не найпершим слухачем першого тернопільського радіо «Тернопіль». FM-станція відкрилася 25 серпня, а записи касет у мене за 26. Неодноразово чув про кастинг ведучого на радіо, але завжди стримувала одна умова – обов’язкова вища освіта. Якось почув про скасування цієї умови, – вирішив піти. Тодішній відбір був одним з найчисельніших. З трьохсот чоловік обрали трьох – мене, Сергія Притулу та Ірину Пудяк. Деякий час після відбору не телефонували, я навіть образився і радіо не слухав. Приблизно через місяць телефонують до мого друга (залишив його номер, бо свого телефону не мав), я не повірив, десь аж через 3-5 хвилин підняв слухавку.

Пригадайте свій перший ефір, які відчуття переповнювали?

Про те, що буду в прямому ефіру вперше мене не попередили. Досі він у моїй пам’яті, багатьом цей епізод розказував. Після півтори тижня стажування на радіо запросили мене на нічну програму, вів її ді-джей Кузьма. Хто це? – Не знав. Ця програма тільки з’явилася. Радіо розширило своє мовлення, раніше працювало до 12 години ночі, а з відкриттям ліцензії – до 3-ї.  Побачивши ведучого цієї нічної музичної програми, здивувався. Вдень Василь Лип’янчик читав серйозним голосом новини, а вночі – ді-джей Кузьма. Він розпочав ефір. Я сиджу, думаю, і тут чую, він говорить про мене: «Цей ефір проведу не сам, зі мною ще одна людина, зараз він представить себе». У мене мурашки по тілу, бачу, запалюється вогник на мікрофоні. А як себе представити? Казати ім’я й прізвище, чи потрібно псевдо, але його ще не придумав…

–  «Доброї ночі, з вами Андрій Махно» – перше, що спало на думку. У 12 років друг назвав мене Махном. До сьогодні мало знають моє справжнє прізвище. Після цих слів слухачі писали привітання: «молодець», «гарний голос», «з першим ефіром». Так дворове прізвисько показало дорогу, а ці слова в прямому ефірі змінили моє життя.

Якими були роки вашої роботи на радіо «Тернопіль» чи не набридало?

Десять років поспіль, кожного дня в ефірі… Я відпустку до кінця не міг добути, тиждень-два до завершення виходив на роботу. Могло б, можливо, радіо набриднути зараз, а тоді – ніяк! Слухацька аудиторія збільшувалася щодня на тисячі людей. Мене впізнавали в громадському транспорті, віталися на вулиці, брали автограф. Серед усіх ЗМІ радіо займало перше місце щодо оперативного висвітлення актуальних новин. У нас було багато найсучаснішої музики, диски звозили зі всюди. На радіо постійно телефонували слухачі й фанати, приходили на радіо, приносили подарунки, фотографувалися.

Згадайте непередбачувані моменти в ефірах, що було найкумеднішого?

Прямі ефіри завжди непередбачувані, ти не можеш проконтролювати хто телефонує. Часто слухачі таке могли наговорити… Казуси траплялися з не виключеними мікрофонами. Ведучий привітав когось в ефірі, втішився, задоволений поставив музику, зняв навушники і давай спілкуватися «тет-а-тет». Часто такі відверті розмови з дівчатами йшли паралельно з піснею. Після однієї такої розмови моєму напарнику тиснули руку, але, правда, з тією дівчиною, розмову з якою чув весь Тернопіль й область, на зустріч вже не йшов.

З вашою популярністю радіоведучого чи не були пропозиції переїхати до столиці, як зробив Сергій Притула?

Пропозиції були. Не лише Притула, наших багато поїхало до Києва, але практично всі повернулися. Такої популярності не мали, як в Тернополі. У столиці багато радіостанцій, а зарплата, якщо рахувати з проживанням, виходила на одне й те ж. За 18-річний досвід роботи на радіо, працював на трьох радіостанціях. У кожній творчий колектив, позитивний, щодня з радістю йшов на роботу. Після радіо «Тернопіль» я зрозумів, що не працюватиму більше ніде. Однак після нього були ефіри на радіо «Тон», а минулого року з інтерв’юера на Ух-радіо став ведучим. До того ж розповідав в інтерв’ю з Людою Руденко не про досвід на радіо, а про ді-джейство.

Цікаво, Притула вас зараз пам’ятає? Ви підтримуєте зв’язок чи змінився він?

Звичайно, пам’ятає, у Тернополі завжди вітаємося. А зустрічаємося зараз менше. Я розумію, що зайнятий він більш за мене. Але коли мені потрібно і я телефоную, жодного разу не було, щоб він не підняв слухавку. У спілкуванні зі мною він не змінився, можливо, з іншими, так.

DJ Махно знає й теперішня молодь, адже ви й зараз крутите дискотеки в нічних клубах, розкажіть як це?

Любов до музики перемагала завжди різні пропозиції та можливості. У 15 років разом з трьома однокласниками організовували чи не єдину на той час дискотеку в Тернополі. У тридцять років казав, що найстарший ді-джей Тернополя, у 35 – найстарший, і в 40 теж. Але мені комфортно працювати з молодими людьми. Прикольно, що під музику, яку ставлю, танцюють 18-річні юнаки й дівчата. До них тягнуся, від них молодію. Багато однолітків не розуміють мене. Кажуть, ну добре, дитинство, юність, а зараз як ти стоїш в навушниках. Пояснити не можу, – отримую від цього море позитиву. Я от не розумію далекобійників, як вони можуть їхати сотні кілометрів. З мене вистачає двадцять, це майже те саме з ді-джейством.

Як не згадати ролик, записаний вами про Добу, вас можна називати брендвойсом Доби?

Бренд-войс Доби? – Ухти! Мені запропонували, я із задоволенням погодився. А насправді, таких роликів й записів безліч. На видавництвах записував аудіо книги. По них згодом вчився мій син, у першому класі питав: «чому вчителька каже, що розповідає автор, це ж ти». Паралельно з радіоведучим і ді-джеєм в нічних клубах працюю тамадою, ведучим на різних заходах. Маю свою апаратуру, виїжджаю на замовлення і створюю свято повністю зі звуком, світлом і музикою.

На завершення розмови, дайте декілька порад, як можна досягнути успіху ведучого? Чи можна навчитися?

Журналістську освіту здобув згодом в ЛНУ. Спершу я був фанатом радіо, тому варто як губка втягувати інформацію, брати приклади з кумирів і ніколи не боятися. Справжнім кумиром для мене був Ігор Пелих, хоч ми майже однолітки. Він був найкращим радіоведучим, його часто слухав, а згодом вчився в нього. Я довго налаштовував себе на кастинг, кілька разів приходив до дверей і розвертався. Я не вірив в себе, не вірив, що можу поспілкуватися з Кузьмою Скрябіним, Сашком Пономарьовим. Але все ж наважився, і ніколи не жалів про це. А голос від природи, тембр з дитинства. Вимова на перших порах була не такою, над дикцію працював уже під час роботи на радіо.

Які плани на майбутнє, чи працюватимете на радіо?

Зараз радіо не таке популярне як десять років тому, такої віддачі немає і не буде. Але радіо в душі, як наркотик, тому працюватиму й надалі, отримуючи позитивні емоції і даруючи їх слухачам. Найбільше люблю працювати ведучим. Для мене не проблема провести захід на декілька людей чи на тисячі. Також досі веду весілля в парі з Людою Руденко по всій Україні. Тут зараз  бачу віддачу й отримую масу задоволення.

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Пошук

МИ У FACEBOOK