Файне місто

Найкрасивіші міста Західної України в об’єктиві українського фотографа

Київ, Львів, Харків та Одеса,  – усі знають про ці міста, які є найпопулярнішими туристичними напрямками. Сюди щороку приїздять тисячі туристів, щоб дізнатися про Україну більше.

Та в Україні є безліч місць, які не менше захоплюють своєю історією та красою. Ми розкажемо вам про менш відомі  місця Західної України, які сподобаються вам не менше популярних туристичних локацій!

В цьому нам допоможуть роботи талановитого українського фотографа і мандрівника  – Дениса Чабана. Ось його Інстаграм, де можна побачити ще більше цікавого instagram.com/chaban.denis 🙂

Кривченський замок

Кривче instagram.comchaban (1)

instagram.com/chaban.denis

Перші письмові згадки про Кривче (тоді Оплакане) датуються 1639 роком. Саме тоді у поселенні родина Концьких розпочала будівництво замку. Твердиня розташовувалась на крутому обривистому пагорбі над долиною річки Циганки, що робило її з цього боку абсолютно неприступною. Під кінець ХVІІІ століття замок втратив своє оборонне значення, і з того часу слугував лише як місце проживання родини Голієвських. Саме в той період понизили стіни і позасипали рови.

Замок в Кривче був одним з найкращих обороноздатних замків того часу на Східному Поділлі — мав розвинуту систему сухих оборонних ровів з трьох сторін замку. За планувальною конфігурацією він належить до регулярних, прямокутних споруд з наріжними баштами та арсеналом. Замок мав майже квадратну форму з баштами по кутах. З західного боку була влаштована в’їзна брама.

В стінах башт знаходилися бійниці, на двох нижніх ярусах з лучковими перемичками, на третьому — ключоподібні бійниці. Закладені отвори бійниць у підвальному ярусі башт дають підстави стверджувати, що первісно рівень поверхні ґрунту був нижчий і башти були чотириярусними. Залишки мурів свідчать про існування прибудованого до західної стіни з боку замкового подвір’я палацу та в’їзної башти зі східного боку.

Занепад замку відбувся у середині ХІХ століття, коли замок перейшов до рук єврея Зейдмана. Він почав розбирати споруду на будівельні матеріали та продавати. За короткий час було розібрано на каміння дві замкові башти, а також північну, східну та західну стіни. Завдяки втручанню спілки охорони та консервації пам’яток архітектури розбирання замку вдалось припинити. На початку ХХ століття новий власник замку Лазар Мельцер віддав його в подарунок Подільському туристично-краєзнавчому товариству.

Остання спроба реставрації відбулася у 1990 році. Зараз знаходиться в напівзруйнованому вигляді, у повноцінному вигляді збереглася лише башта.

Хотинська фортеця

Хотин instagram.comchaban (13)

instagram.com/chaban.denis

У XI столітті на скелястому березі Дністра східно-слов’янські племена побудували «град» Хотин. Протягом декількох століть (з Х до ХІІ століття) місто перебувало у складі трьох князівств – Галицького, Теребовлянського і Галицько-Волинського.

Назва міста походить від дієслова «хотіти» (мис був бажаним та надійним місцем для давніх поселенців). Завдяки міцній твердині та вигідному розташуванню Хотин став центром розвитку ремесел і торгівлі, які, своєю чергою, сприяли розквіту його культури та економіки. Місто було важливим об’єктом  у європейсько-азійській торгівлі.

Найвизначнішою пам’яткою є Хотинська фортеця – одне із семи чудес світу. Відома перш за все подіями Хотинської війни (вересень-жовтень 1621 року). Ця війна прославила запорозьких козаків та їхнього гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і стала переломним моментом в історії Османської імперії. Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення яничар.

Опис міста саксонським принцом Фрідріхом Заальфельдським: «Хотинська фортеця в формі чотирикутника, 1800 на 730, має четверо воріт. Ворота називались: Водяні, Стамбульські, Бендерські та Корохові. В середині замку знаходяться палац, мечеть, турецька лазня, багато магазинів і 40 різних будинків, в яких могло би розміститись 800 чоловік. Місто розміщене вище фортеці й оточене грабовим палісадом до самої фортеці. Одне передмістя називалось Константинополь, а інше, біля воріт, які виходили на дорогу до Окопів, називалося Румля. Між двома передмістями був сад Осман, який виходив і поза палісад. Малий струмок, який стікав у Дністер, поділяв місто і фортецю на дві частини. Місто було забудоване дерев’яними будинками».

У наш час на території фортеці в Хотині створено Державний історико-архітектурний заповідник, де проводять свята, присвячені козацьким перемогам. Також тут знімають фільми.

Зараз Хотинську фортецю можна побачити онлайн у Google Street View.

Свірзький замок

Свірж instagram.comchaban (11)

instagram.com/chaban.denis

Свірж – це село у Львівській області, що знаходиться на однойменній річці Свірж. Вперше згадується у XIV столітті як власність боярина Гліба Дядковича, у 1427 році територія мала статус міста. 22 вересня 1449 року було проведено розмежування між містом і селом Свірж. Містечко мало власну символіку – печатку з гербом власників поселення графів Цетнерів: у щиті – одноголовий орел, що підтримує щиток із зображенням бойової корогви на переламаному древку, увінчаний шляхетською короною з трьома страусовими пір’їнами.

Свірж має декілька архітектурних атракцій: Костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (1546 рік), церква Покрови Пресвятої Богородиці (1901 рік) та Свірзький замок, про який далі буде розповідь.

Замок закладено за ініціативи Андрія та Мартина Свірзьких у XV столітті, у XVII столітті перейшов у власність до Александра Цетнера, який зробив перебудову замку. Проектом займався Павло Ґродзицький. З часом оборонна функція замку спадала і він перетворився на резиденцію. У 1907 році власником став Роберт Лямезан де Салінс, який вклав багато коштів у реставрацію маєтку. На жаль, під час Першої світової війни будинок був спалений ворожими військами. Після цього хазяїн відновив декор вікон, дверей, карнизів та перекрив дах.

На території замкового парку зберігся костел, заснований у XV столітті. Будівля виконана у стилі ренесансу.

На даний момент замок у занедбаному стані. Відбулася перебудова деяких приміщень, змінено планування, колодязь у внутрішньому дворі – закинутий. Змін не зазнали лише зовнішні стіни.

Борщівський краєзнавчий музей

Борщів instagram.comchaban (15)

instagram.com/chaban.denis

Борщів – це районний центр Тернопільської області. Перші відомості датовані 1456 роком. Назва походить від слова «борщівник» – трав’яниста рослина, яку вживають як приправу. Згідно з легендою найменування виникло після того як мешканці втопили татарина в казані з борщем.

У місті проходить фестиваль «Борщ’їв». Під час заходу господині змагаються у приготуванні борщу. Варять приблизно 50 видів національної страви. Також традиційно готують борщ у великому казані, який можуть скуштувати усі бажаючі.

Візитною карткою Борщіва є місцевий краєзнавчий музей, що розташований у приміщенні «Народного дому». Створений у 1976 році, у 2003 році отримав статус обласного музею. Має такі відділи: картинна галерея, печера-музей «Вертеба», історико-краєзнавчий. Загалом музей нараховує понад 10 тисяч предметів.

Тут Ви можете знайти такі археологічні колекції: вишиті борщівські сорочки, твори українських художників, трипільську кераміку.

Олеський замок

Олесько instagram.comchaban (10)

instagram.com/chaban.denis

Олесько вперше згадується у 1327 році, але перші поселення були ще у II—I тисячолітті до нашої ери. Історія міста безпосередньо пов’язана з історією його замку.

Перші згадки в історичних джерелах – 1327 рік. Можливо замок побудовано за ініціативи одного із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича – Лева або Андрія. Спочатку споруда була низькою, овальної фори, що відповідає рельєфам горба.

Довгий період замок був занедбаним, але все змінилось після реставрації та створення музею у 1954 році. До 1975 року створено експозицію та відбулося відкриття музею. У 1989 році замок отримав статус музею-заповідника.

Палацовий характер інтер’єру частково збережений в сучасній музейній залі № 6. Проектом займався скульптор Леблан у другій половині XVIII століття. У той час виконано декоративну ліпнину на північній стіні та карниз. Також палацовий характер виявляється в оригінальних меблях XVII—XVIII століть та у двох дерев’яних скульптурах у повний зріст.

Тут можна побачити такі експонати: українські ікони, портрет Миколи Василя Потоцького, стародавні неглазуровані рамочні кахлі XII століття, натрунні польські портрети, зразки дерев’яної скульптури, західноєвропейські гобелени доби бароко та маньєризму («Поліфем», «Одісей»), мармурове погруддя доби відродження королеви Варвари Радзивілл, декоративну композицію «Вакх та Аріадна».

Карпати

Карпати instagram.comchaban (6)

instagram.com/chaban.denis

Карпат instagram.comchaban

instagram.com/chaban.denis

Карпатыinstagram.comchaban (5)

instagram.com/chaban.denis

Карпати – це гірська система, що знаходиться на території України, Чехії, Угорщини, Польщі, Сербії, Словаччини, Австрії та Румунії.

Походження назви  однозначно не встановлене. Вперше трапляється у творах Геродота (5 ст. до н. е.) як назва однієї з приток Дунаю – Капріс. Як назва гір уперше згадується у Клавдія Птоломея (2 ст. н. е.). У працях араб. вчених трапляється як Карбад. У давньоугорських літературних  пам’ятках Карпати відомі як Руські гори. Найімовірніше слово  «Карпати» утворилося від протоіндоєвропейських коренів sker-/ker-, від яких походять албанське  karpë (скеля) та слов’янське скала, через назву дакійського племені карпів («ті, хто живуть у горах»), які в давні часи населяли територію Східних Карпат. Давнє польське слово karpa означає значні нерівності, підводне каміння, великі стовбури або коріння, а також сучасне skarpa – гостра скеля або вертикальний гірський ландшафт.

Виділяють дві субпровінції: Зовнішні Карпати (Західні та Східні) і Внутрішні Карпати (Західні та Східні). Переважаючі висоти Карпат 800—1200 м, найбільша висота — 2 655 м (гора Герлаховський штит в Татрах), в Україні — гора Говерла (2 061 м). Карпатські гори відносно молоді, сформовані в альпійську епоху горотворення, їхній вік понад 25 мільйонів років.

Збараж

Збаразький замокinstagram.comchaban (3)

instagram.com/chaban.denis

Збараж – місто у Тернопільській області. Розташоване на Волино-Подільській височині, серед гір Медобори на обох берегах річки Гнізна — притоки Серету. Віднесено до 39 міст України з найбільшою кількістю історичних пам’яток.

Це галицьке місто вперше згадується в літописах під 1211 роком, але задовго до цього місто на р. Гнізна було одним з найбільш укріплених удільних центрів Галицько-Волинського князівства. Відомо, що в ХІІІ ст. місто належало польському королю Лешку Білому (до 1219 року). У 1393 році князь Вітовт віддав Збараж  сіверському князю Корибуту, який збудував тут замок.

Місто відоме подіями періоду українсько-польської війни 1648-57 років.  У 1707 році тут побував гетьман Іван Мазепа з Петром I.

Архітектурні пам’ятки міста: Спасо-Преображенська церква, Успенська церква, костел і монастир отців Бернардинців, Воскресенська церква, Збаразький замок. Є такі пам’ятники: Адаму Міцкевичу, Богдану Хмельницькому, Івану Франку, Климу Савуру.

Кременець

Кременец instagram.comchaban (8)

instagram.com/chaban.denis

Кременець – місто в Тернопільській області, розташоване біля підніжжя Кременецьких гір.

Уперше згадується в Іпатіївському літописі у 1227 році як місто Галицько-Волинського князівства. У 1382–1569 роках належало до Великого князівства Литовського.

Після 3-го поділу Польщі Кременець опинився під владою Російської імперії. У 1805 році відкрито Вищу Волинську гімназію, реорганізовану у 1819 році у Волинський ліцей. Цей навчальний заклад приніс Кременцю славу «волинських Афін». Усього в гімназії (потім – ліцеї) отримали освіту понад 600 осіб. Серед них – згодом відомі діячі польської культури: літератори К.-Ф.Годебський, М.Єловицький, Ю.Коженьовський, Ф.Ковальський, історик К.Сенкевич, літературознавець Т.Сєроцінський та ін.; поети – представники “української школи” в польській літературі М.Гославський, С.Гощинський, Т.Заборовський, А.Мальчевський, Т.Олізаровський, С.Осташевський, Т.Падура. Викладачами були історик Й.Лелевель, правознавець О.-Ю.Міцкевич (брат Адама), філолог А.Осінський, літературознавець Е.Словацький, економіст М.Хоньський.

Пам’яткою садово-паркового мистецтва є ботанічний сад, заснований у 1806 році. У 2001 році створено Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник (має 17 пам’яток міста).

Кременець instagram.comchaban (9)

instagram.com/chaban.denis

Визначні місця: будинок родини Словацьких, Замкова гора Бона, будинок «Близнюки», споруди колишнього Василіянського монастиря, комплекс колегіуму чину єзуїтів, костел Святого Станіслава, палац Кароліни Дзембовської, джерело «Корито», природний парк «Кременецькі гори».

Синевир

Синевир instagram.comchaban (12)

instagram.com/chaban.denis

Синевир – найбільше озеро Українських Карпат, входить до складу Національного природного парку «Синевир». Озеро розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря, середня глибина – приблизно 10 м, максимальна – приблизно 24 м.

Озеро утворилося в результаті потужного зсуву, спричиненого землетрусом близько 10 тисяч років тому. Посередині озера знаходиться невеликий острівець площею всього кілька метрів. Звідси і народна назва озера — Морське Око. На півострівці можна побачити скульптурну композицію «Синь і Вир», зроблену з червоного дерева. Висота монумента – 13 метрів, архітектором проекту є Юрій Соломін.

Легенда говорить про те, що озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь на місці, де її коханого, пастуха Вира, за наказом батька було вбито кам’яною брилою через його жебрацьке походження.

Золочівський замок

Золочів instagram.comchaban (4)

instagram.com/chaban.denis

Золочів — місто у Львівській області. Час заснування – невідомий, раніше тут  існувало місто Радече, яке було зруйноване внаслідок ворожих набігів у XIII столітті.

Золочів має такі визначні пам’ятки: Парафіяльний Вознесенський Костел, Воскресенська церква УПЦ КП, Церква Св. Миколая, Греко-католицька церква Блаженного Миколая Чарнецького, Церква всіх святих землі Української УАПЦ, Василіянський монастир, монастир Чесного Хреста Св. Дам’яна, пам’ятник Тарасові Шевченку, В’ячеславові Чорноволу, Маркіянові Шашкевичу.

Прикрасою міста є Золочівський замок, який протягом свого існування був навчальним закладом, королівською резиденцією, тюрмою, панською садибою.

Замок збудовано за ініціативи Якуба Собеського у 1643 році за проектом невідомого італійського архітектора. У дворі замку є два палаци: Великий та Китайський. Оборонні споруди, які збереглися до нашого часу — це вали, бастіони, частково надбрамний корпус, равелін та міст знаходяться на реконструкції.

Музей-заповідник «Золочівський замок» увійшов до одного з найцікавіших туристичних маршрутів Галичини під назвою «Золота підкова». Маршрут включає відвідання трьох замків: Підгірці, Олесько і Золочів.

Короткий опис замку з тих часів залишив в своїх мемуарах агент-розвідник Людовика Чотирнадцятого Ульріх Вердум, який в 1671 р. проїжджав через місто на схід. Він записав: «Замок на високому горбі, добре укріплений валом із землі та бастіонами з кам‘яних плит і ровом».

Вишнівецький замок

Вишнівець instagram.comchaban (16)

instagram.com/chaban.denis

Вишнівецький палац – архітектурна пам’ятка у Тернопільській області, колишня резиденція Вишневецьких.

Сучасний палац розташований на місці оборонного замку 1395 року, який було перебудовано та укріплено у 1640 році коштом Яреми Вишневецького. Він покращив замкові укріплення та збудував оборонний монастир кармелітів, який входив в єдину оборонну систему Вишневецького замку.

У другій половині XVII століття замок було зруйновано, пізніше відновлено у 1705 році. Оноре де Бальзак, який відвідав Вишнівець у 1848 році, назвав палац і парк «малим Версалем».

Замок виконано у стилі пізнього бароко й класицизму. Під час перебудови палац здобув обриси класичного стилю. Центральна частина фасаду з парадним входом оздоблена ризалітом, увінчаним трикутним щитом з пишним ліпленням. На задньому фасаді поміж ризалітами розміщується аркові галереї. Брами до резиденції величні, виконані з наслідуванням античних тріумфальних брам.

Вишневецький замок instagram.comchaban (17)

instagram.com/chaban.denis

Внутрішня структура палацу симетрична, дзеркальна, з вестибюлем зі сходами і салоном. Ряд залів у партері, поєднаних широкими арковими переходами, становили дзеркальну галерею з численними предметами мистецтва), що була однією з найвеличніших у приватних резиденціях Речі Посполитої XVIII ст.

Ці фотографії з легкістю перенесуть Вас до представлених туристичних об’єктів та покажуть Вам усю красу туристичної України


Автор Карина Степанян

Автор фото instagram.com/chaban.denis








Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Пошук

МИ У FACEBOOK