Файне місто

Тернопільський чемпіон Олег Кривий: Виріс у селі, зі спорту знав лише футбол

Тернополянин Олег Кривий – унікальна людина. Всього за три роки занять бодібілдингом він зумів стати найсильнішим культуристом України і вже заявив про себе на повен голос на міжнародній арені. Найсвіжіші його досягнення – дві перемоги на найпрестижніших турнірах Arnold Classic Europe в Барселоні та Mr. Olimpia Amateur у Празі, передає канал “24”.

Олег Кривий

Приємно, що там і там переміг у своїх вагових категоріях, – каже Олег. – У Барселоні представляв вагу до 90 кілограмів, а в чеській столиці змагався у вищій категорії – до 100 кг. Це добре, однак засмучує, що в обох випадках не зумів стати абсолютним чемпіоном. На ці змагання їхав найперше для того, щоб тріумфувати в “абсолюті”. Але в Барселоні став третім, у Празі – другим. Переможцям поступився зовсім мало, але від того не легше. Зрештою, якщо абстрагуватися, то своїм виступом задоволений. Вважаю свій виступ досить висококласним. Крім того, привіз із собою чимало вражень як від самих турнірів, так і від подорожей в одні з найгарніших європейських міст.

У Барселоні в той час саме готувалися до референдуму.

Тоді в місті було ще доволі спокійно. Як у центрі, так і на околицях, куди їздив у гості до друзів. Про референдум нагадував лише своєрідний флешмоб каталонців рівно о десятій вечора. У цей час люди починали бити ложками по металевих тарілках. Утворювався страшенний гул. Це повторювалося щодня, однак решту часу панував спокій. Про заворушення, за якими спостерігаю з екрана телевізора зараз, тоді не було й мови.

Олеже, читав, що бодібілдингом ви займаєтеся лише три роки. То правда?

У цьому виді спорту – так. Але у спортзалі активно тренуюся вже понад одинадцять років. До бодібілдингу займався армлерслінгом і пауерліфтингом. На руках почав боротися, можна сказати, випадково. То було в час, коли приїхав на навчання до Тернополя. Тоді підтримував форму заняттями в тренажерці. Але друг, який жив поруч у студентському гуртожитку і спортом особливо не займався, постійно на руках мене клав. Як я не намагався, а перемогти його не виходило. Той сміявся, казав, мовляв, що з того, що я ходжу в зал, якщо навіть його побороти не можу? То зачіпало амбіції. Але саме тоді познайомився з нашим видатним чемпіоном з армреслінгу Андрієм Пушкарем. Вирішив трохи у нього по тренуватися і вже через місяць шансів другові у боротьбі на руках не залишав. Спорт мене затягнув. Досягши невеличкої мети, я не заспокоївся і продовжив працювати у залі далі.

Щоправда, в армреслінгу в мене виходило далеко не все. Займався боротьбою на руках близько двох років, але нічого суттєвого виграти не міг. Причина проста – для цього виду в мене немає генетичних задатків. Тоді відверто порозмовляв з Пушкарем. “Дивися, якщо тебе влаштовує, що після десяти років занять посідатимеш на чемпіонаті України п’яте місце, то займайся, – сказав Андрій. – Ні – шукай той вид, де зможеш розкритися сповна». Мушу подякувати Пушкареві, з яким ми залишаємося друзями понині, за відвертість. Після тієї балачки перейшов у пауерліфтинг. Став рекордсменом області, підіймав ваги по нормативу “майстра спорту” України, вигравав всеукраїнські комерційні турніри в жимі штанги лежачи. Тобто, потенціал у мене був. Особливо з урахуванням, що весь цей час займався самостійно, без тренера.

Проте після чергових змагань з пауерліфтингу в руки потрапив якийсь журнал про культуризм. Мене він зацікавив і вирішив спробувати себе у новому виді. Ось то вже був азарт, якого не відчував ні серед армреслерів, ні між “ліфтерів”. Віддавався бодібілдингу сповна і вже через півроку виграв Кубок України, через рік став переможцем абсолютної категорії на чемпіонаті Європи. Наступного року став чемпіоном на “Arnold Classic” і “Mr. Olimpia Amateur”. Фактично, впродовж цих трьох років я пройшов шлях від новачка до найкращого бодібілдера України. І що прикметно, теж до всіх змагань готуюся сам, без тренера.

Не бракує фахової бази?

Намагаюся більше спілкуватися з людьми, які в нашому виді спорту чогось досягли. Власне, кожні наступні змагання для мене важливі не тільки зі змагальної точки зору, але й черговою нагодою поговорити з кимось із досвідчених атлетів. Отримую інформацію і намагаюся підлаштувати її під себе. Бо догм у системі тренувань немає ні в кого. Те, що підходить мені, не обов’язково підійде іншій людині. Помиляються ті, хто думає, що спортсмени, вибачте на слові, тупі. Якраз навпаки – ті, хто досягає серйозних результатів, мають володіти неабияким інтелектом. Незалежно від того, який вид спорту вони представляють. Людина, яка не здатна аналізувати, робити висновки з поразок і перемог, буде топтатися на одному місці.

Видатний німецький культурист Денніс Вольф, котрий найближчої неділі має приїхати до Тернополя на International Ternopil Cup, в одному зі своїх інтерв’ю говорив, що сформувався як спортсмен завдяки семінарам, котрі проводили великі бодібілдери.

До речі, дуже часто саме з Деннісом я й спілкуюся. Впродовж останнього року так точно. Ми постійно списуємося, зідзвонюємося. Не скажу, що ми близькі друзі, але хороші знайомі так точно. Вольф передає мені свій досвід. Зокрема тепер, коли виступав на Arnold Classic Europe в Барселоні. Вечори напередодні старту ми проводили разом. Можу сказати, що перемогти мені вдалося зокрема й із допомогою Денніса. Радий, що таких приятелів маю доволі багато. І в Україні, і в світі.

Взагалі, бодібілдинг з його жорсткими дієтами і нелюдськими, на перший погляд, навантаженнями виглядає страшним видом спорту.

Мене ці труднощі не лякають. Врешті, кожна людина сама обирає той шлях, яким вона йтиме по житті. Я отримую від бодібілдингу велике моральне задоволення. Так, це навантаження, жорсткий режим, але коли маєш мету, коли знаєш, для чого ти це робиш, то можна й потерпіти. Для мене це свого роду загартування, бо цією працею перевіряю свої можливості, стаю стійкішим морально, легше переношу життєві труднощі. За великим рахунком, зараз моє життя крутиться навколо спорту. Навіть бізнес, який маю, пов’язаний із бодібілдингом: маю магазини, в яких продаємо спортивне харчування, найбільший у Тернополі спортивний клуб “Колізей”, який ми відкрили разом з Андрієм Пушкарем. Клуб існує два роки. Ми розвиваємося, цьогоріч уже відкрили другий поверх.


Пушкар, Кривий і Вірастюк – можливо, троє найсильніших людей України

На мій погляд, з правильним підходом до життя успіхи в спорті мають сприяти всесторонній успішності. То якщо не зациклюєшся виключно на тому, що ти качок зі спортзалу. Треба спілкуватися з людьми, читати, бути освіченим. Спортивне життя коротке, а думати над тим, як жити далі, треба постійно. Я закінчив школу з золотою медаллю, в Тернопільському економічному університеті отримав юридичну спеціальність.

При цьому вчився не для галочки і не за гроші. Почнемо з того, що в мене тих грошей і не було, бо батьки не розкошували. Виріс я у селі Перепельники Зборівського району. Село невеличке, живе там близько півтисячі людей. У дитинстві я як і всі діти найперше цікавився футболом. То було серйозне захоплення, якого мама з татом сприймати не хотіли. Батьки казали, щоб вчився, бо спорт мені нічого не дасть. Але ми все одно бігали.


Збудоване в межах 1830 року помістя в селі Перепельники – мабуть, найбільша архітектурна пам’ятка Олегової батьківщини

Пригадую, як цілою вулицею скидалися на м’яч. Дві гривні, але роботи у батьків не було і ці копійки теж здавалися розкішшю. Може, так і залишився б футболістом. Якби не нещастя – коли навчався у десятому класі, в мене від коліна відірвався меніск. Лікарі просто заборонили бігати. Для мене то була трагедія, думав, що збожеволію. Не дивно, бо ж інших, окрім футболу, захоплень, не мав. Засмутився так, що аби не рвати душу, перестав дивитися футбол навіть по телевізору. Врешті, десь через рік часу змирився. Остаточно ж футбол з моїх думок щез після вступу до університету.

Зараз батьки сприймають те, що син такий м’язистий?

(Усміхається) Так, після першої перемоги на всеукраїнському рівні вже почали розпитувати, що й до чого, підтримувати.

Яким є денний розклад Олега Кривого в період, коли він готується до змагань?

Найперше – суворе дотримання режиму харчування. На добу їм сім разів, тобто що дві години. Важливо їсти багато білка – кур’яче м’ясо, телятину, рибу, частково яєчні білки. Ближче до змагань каші та інші страви з великим вмістом вуглеводів з раціону виключаю, а вживаю багато овочів – огірки, листя салату. Звичної для решти людей їжі, приміром, картоплі, супів, їсти не можу. Харчування у бодібілдерів обмежене і специфічне.

Звісно, тренуюся щодня, часто – по два рази. Крім того, завжди намагаюся бодай годинку поспати в обід. Щоб відновити сили. Нічний сон складає не менше восьми годин. При цьому засинати намагався не о першій чи другій ночі, а о десятій-одинадцятій, бо такий сон вважається повноціннішим, організм ліпше відновлюється. Як бачите, заняття ці доволі монотонні і, мабуть, нецікаві. Але то коли не маєш мети. Я знаю, чого хочу і причин, щоб не працювати для себе не вишукую.

Нині ви ще виступаєте на рівні, який вважається аматорським. Але люди, які змагаються поряд, підштовхують до того, щоб ви спробували себе серед профі.

Маю таку мрію і думаю, що з часом вона здійсниться. Звісно, реалізувати задумане можна було б швидше. Але в нашій країні не можна жити лише спортом. Бо ж сторонньої матеріальної підтримки не маю, залежу лише від себе. Тобто для того, щоб реалізувати задуми, треба спершу створити фінансову основу.

Олеже, через кілька днів, 15 жовтня у тернопільському Палаці культури “Березіль” відбудеться організований з вашої ініціативи International Ternopil Cup, перші в історії Файного міста змагання з бодібілдингу такого рівня. Фактично, ви ризикнули продемонструвати тернополянам щось зовсім нове. Маєте певність, що турнір вдасться провести так, як задумувалося?

Звичайно, ризикую і як кожна нормальна людина в такій ситуації не можу бути впевненим в успішності проекту на всі сто відсотків. Мене надихає те, що в процесі організації знайшов багатьох однодумців, які підтримують морально і матеріально. Приємно те, що люди хочуть допомогти мені і бажають, щоб така подія у нашому місті відбулася. У неділю до нас з’їдуться найкращі бодібілдери-аматори з України і десятка європейських країн. Лекції прочитають згадуваний нами Денніс Вольф, а також ще один культурист-професіонал Мілан Шадек з Чехії. Нині втрясаємо останні організаційні деталі. Маю передчуття, що все в нас буде гаразд.

Ви плануєте показати свою форму?

Ні. Бо вважаю, що буде неправильно, коли людина, яка організовує турнір, виступить на своєму ж турнірі. У мене вистачає інших клопотів. Хочеться, щоб після International Ternopil Cup у нашому місті з’явилося більше охочих займатися бодібілдингом. Нині культуристів у Тернополі небагато і здебільшого вони представляють саме наш з Пушкарем клуб. До слова, моя дівчина Таїсія Єлисеєва (на фото) торік стала чемпіонкою України у фітнес-бікіні. Віталій Михалик, хлопець, якого треную особисто я, у тому ж 2016-му був другим в Україні в класичному бодібілдингу. Успіхи є і надалі сподіваємося їх розвивати.

 

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Пошук

МИ У FACEBOOK